beautifullady22: (Default)
На третій день апокаліпсису
Коли все навколо стане не те
Я вирушу на пошуки сала
Секретного сала типу Т

В світі де втрачається пам'ять
Забувають минуле й себе
Біля вогнищ ночами розказують
Про секретні склади з салом Т

Десь у темному-темному лісі
Все незнищене стає мов святе
Є запаси води і провізії
Й засекречений склад сала Т

Там розбиті дороги і колії
Що ні свій, ні чужий не пройде
Заховавшись, очима суворими
Партизани стережуть сало Т

Сплять у танку, поклавши під голову
Без набоїв важкий кулемет
А у снах зорельоти привозять їм
Іще більше на склад сала Т.

Той хто зможе туди дістатися
Що б не сталося не пропаде
Там захований кінець і початок
На споді ящиків з салом Т

І не знати чи правда, чи вигадка
Та все більше людей з кожним днем
Розгубивши сліди з черевиків
Йдуть шукати в ліси сало Т.

навіть не питайте :))

Зима

Feb. 14th, 2010 06:34 pm
beautifullady22: (Default)
Я заново закохалась в зиму
І здається взаємно, правда,
Я ковтаю її з кожним вдихом
І освідчуюсь їй слідами
Я слідами малюю картини
З ста відтінків білої фарби.

А вона сніжно-білим туманом
Обіймає мене ніжно-ніжно
І дарує мені діаманти
І пісні наспівує вітром
А дерева, в мереживо вбрані
Гілля вітру у такт колишуть.

Я її збережу аж до літа
Теплу зиму, в якій все сплелося
І приглушене світло у вікнах
І тріскучі Йорданські морози
Й неосяжність нового світу
Що лишавсь непоміченим досі.

До весни два тижні! Але в це щось не вірться, дивлячись за вікно. Правду кажучи, очі вже трохи втомились від білого. І якось так задається – що білий світ набагато більший від світу, скажімо, літнього. Моде через те, що немає листя і далі видно, а може якийсь оптичний ефект, але якось здається, що можна в тому світі загубитися.
Але і зима має свої переваги. От сиджу я на теплому ліжечку, на колінах вмостився кошарик, гріє мене і час від часу муркотінням коментує свої сни, я собі вишиваю, а коли очі втомляться дивлюся, як сніжинки пролітають, білю мене гарячий чайок з цитринкою. Таке влітку не заціниш.
Read more... )
beautifullady22: (галактика)
От шурхотіла вчора одним форумом і там в обговоренні філософських питань в одного учасника була така корцінка:

і мені зразу подумався віршик:

І нащо їй здалася вся ота філософія
Кішці, що живе на даху високо
Над цілим містом, що спить під зорями

Що була свідком коли народжувалися
Світи, думки і нові люди в лабіринтах
Які для неї, як відкрита книга

Вона щоночі посилає коди
Туди, далеко очима жовтими
І через сотні світлових років

Перша бачить як Всесвіт створюється
Вона слухає міжпланетні розмови
І в курсі останніх пліток
З далеких холодних зірок

Там живуть її хороші знайомі
вона ходить до них інколи в гості
І здіймає в космосі хвилі
Цілі вихори зоряного пилу.

І приносить трошки додому
Їх ховає в шпаринках за комином
І чекає, коли зійде місяць
Щоб скупатися в його світлі
Обтруситися й тими бризками
Всеньке місто до ранку засипати

І щоночі виходить в ефір
Щоб серед далеких й чужих
Почути близьку і рідну розмову
В місті, що спить під зорями.
beautifullady22: (Default)


Сонно мружить жовті очі
Сірий кіт на підвіконні,
Щось під ніс собі муркоче
Нерозбірливе з просоння

Вчора в нього день удався
Бо сусідка з-поза ранку
(отаке котяче щастя!)
Не замкнула добре клямку.

Від комори де сметана
І в дзбаночку жовте масло
Ковбаса і сир з вершками
Вже давно на нього ласо

Заглядався сірий кіт
Їв, жував, хрумтів і плямкав
Все тугіш ставав живіт
А ще ондечки кров'янка

А над нею на гвіздку
Копчені висять реберця
Їх з димком пахучий дух
Так лоскоче нюх і серце

Що не витримав котяра
І подерся догори
А що важив він чимало
То біднесенький не втримавсь

Зам'явчавши на все горло
Сторчголов летів униз
А згори за ним так скоро
Ковбаса, реберця, шинка.

Що за гамір тут зчинився!
Грюкіт, шум і тарарам
Бідний кіт в куток забився
Він сидів би й досі там


Та на лишенько сусідка
Повернулася додому
Хапонула в руки щітку
І помчала до комори

Кіт не став чекати далі
А стрибнув з усьої сили
(на змаганнях всі медалі
точно б за стрибок отримав!)

І помчав, що було духу,
Не питаючи дороги,
Зупинився аж на стриху
Перевести трохи подих.

Причесався, прилизався,
Хвацько вуса підкрутив
І до кішок залицятись
Він почав із висоти.

Муркотів для них рулади
І складав вірші ліричні
І на ці його принади
Не одна впіймалась кішка.

І до ранку не вгавали
Їхні пісні про кохання
Переплетені хвостами
Зустрічали разом ранок.

І бочок теплий, пухнастий
Зігрівав його всю ніч
Отаке котяче щастя
Хочеш вір, а хочеш – ні!
beautifullady22: (руки)
А в нас вже також сніг -- падав цілу ніч. А ще такий вітер здійнявся -- справжні снігова завірюха. Я пошкодувала,що вже скінчилися грози -- то два рази блиснуло, ну так, виключно, щоб мене потішити.))) Пригадуються такі осінньо-зимові університетські дні. Коли навколо зима, але зима ще не почалася, зима наче не насправді і тому легше віриться, що вона скоріше мине. І коли йдеш вулицями нсправжньої зими, то здається що не так воно й холодно.
Кіт, видно, також мерзне, бо перебрався спати батарею, він там кожну зиму спить, але зараз в тій батареї навіть ще не булькає, але він до неї так тулиться. Яка ж то сила інстинкту! :))) Годую кота і грію руки об нагріту ним батарею.
Тиждень тому я в одній футболці і куртці розпалювала вагонь, два тижні тому в одній футболці бігала алеями, а сьогодні не можу згадати, де лежить теплий одяг)))
Треба би якось змінити розпорядок дня, так, щоб в ньому був порядок.
А, ще вночі подумала, треба би почати прес качати, ну, думаю, завтра(тобто сьогодні) і почну. А потім вирішила не відкладати до завтра і покачала трошки прес. З зігнутими колінами легше, ніж з розпрямленими ногами. А як правильніше?

Нам здавалося, що ця осінь так ніколи й не закінчиться
І дерева зі своїх сховків діставатимуть нове листя
Що, не відаючи про хмари, землю грітиме далі сонце
А ми будем іти по травах наче влітку м’яко босоніж.

Але небо змінило колір, а до нього в тон і свій настрій
Вже нема під ногами золота, бо в дерев закінчились запаси
І щоразу раніше вечір поспішає любити вікна
А вони лише тихо плачуть, що не можуть йому відповісти.

І від сліз їхніх мерзнуть руки, а в холодних руках чорнило
Замерзає, гублячи букви, і їм , мабуть, вже зовсім несила
Відігрітись ні теплим чаєм, ані свічки гарячим воском
І годинника стрілки мовчать, не спішать проміняти сьогодні

На нове невідоме завтра, бо у нього ще слабша пам'ять
Замість сонця там лише фари відбиваються в мокрім асфальті
І холодний, пекучий вітер що доводить хмари до сліз
Своїми босяцькими витівками підіймає мільйони бризок

І жбурляє їх всім у вікна і вистукує дивний ритм
Закодовані шле привіти сніговій королеві зимі.
Лише кілька самотніх листочків тріпотять на холодному вітрі
А, здавалося, що ця осінь так ніколи і не закінчиться…
beautifullady22: (кіт в горнятку)
Сіра мряка, мов цукрова вата огортає місто. Здається, що відчиниш вікно, і відріжеш від неї шматочок – висунешся з вікна – і залишиш на ній відбиток, як на пластиліні. Важкі хмари не пускають сонце – і вранці, і в обід, і ввечері однаково темно, ніби застиг час, перестаєш вірити годинникам. Цілий день в навколишніх будинках світяться вікна – вони теплі. І ти грієшся біля чужих вікон, сідаєш нечутно на підвіконня, перелітаєш від одного до іншого будинку. За верхівку вежі Високого Замку зачепилася хмара. Вона втомилася літати, вона хоче відпочити. Вогні вежі її освітлюють – хмара вперше стала кольоровою. І їй вже зовсім немає змісту летіти туди де ці фарби розвіються, але вітер підганяє її чимдуж – вона вже і так відстала від графіку. Бо ж за прогнозами і далі десь мають бути дощі. І десь серед ночі непомітно проллється кольоровий дощ, ніким особливо не помічений – бо в прогнозах не сказали що падатиме саме кольоровий дощ...

Темним містом холодним блукає осінній вітер
І до танцю запрошує листя яскраве з бруківки
Крутить вальсом, показує зверху місто
Ніч запалює в ньому рекламу неоновим блиском
Тут живуть на день наперед, і останнім трамваєм
Хто не встиг день наздогнати, за ним поспішає.

Ну а вітер шукає в місті день вчорашній
Заглядає в знайомі вікна і мало не плаче.
Йому не лишили ні шпарки в квартирці, ні теплого чаю
Усі підвіконня заставлені, вітру ніхто не чекає
Він лиш марно шибками дзвенить і ламає гілки
В місті, згубленім в просторі й часі, де все навпаки.

Вчора ще вдалося назбирати трохи суниць на одному сонячному місці. В жовтні -- і суниці! :)

А ще на мене чомусь останнім часом добре діє Пономарьов...

Кава

Oct. 4th, 2009 11:40 pm
beautifullady22: (кава)
Є речі, які мають ставатися в певні дні, для них там навіть зарезервоване місце, але стануться вони чи ні то залежить від нас.
От я сьогодні мала бути в місті, мала бути картинна галерея, прогулянки центром, вітер, що підіймає листя з бруківки, улюблена кав'ярня, кава в маленькому горнятку і завіконний світ. Це я зрозуміла вже коли гуляла і переплановувати було пізнувато. Але мені досі здається, що там щось на мене чекало -- ну не знаю, осяяння, думка, враження, щось, що мало бути на сьогодні моїм, і так і не дочекалось.
Але я знайду спосіб надолужити як не в той то в інший спосіб :)

Ніч така чорна й тягуча, мов кава із карамеллю
Солодка, гірка, гаряча і пара неначе подих
Торкається уст несміло, цнотливо, думки не знімають одяг
Думки не вкладаються спати на сам краєчок постелі.

Лиш б’ються крильми у вікна і в’язнуть в чорній патоці
Хмеліють від запаху кави, танцюють гарячий танець
І їм ні злетіти ні впасти з тонкого шматка порцеляни
Не вільно, лише по спіралі робити однакові кроки.

А хочеш твоє майбутнє вгадаю по чорній каві
Що було, що є, що буде – я скажу лише хороше
Хороше теж має право, щоб жити цієї ночі
Щоб гріло щось аж до ранку, нереальне, як тепла пара.
beautifullady22: (ельфійка)
Вірш для однієї дуже хорошої дівчинки!

Якщо хочеш літати, то треба літати
Так високо, як лише вистачить крил
І вниз не дивитись, слідів не шукати
Бо той, хто літає, не лишає слідів.

Якщо хочеш співати, то треба співати
Так голосно й сміло, а може проснеться
Той, хто від слів цих не зможе вже спати
І пісня над світом твоя рознесеться.

Якщо хочеш любити, то треба любити
Так віддано, щоб не чекати любові
Любити, як дихати, думати й жити
Без страху назавжди попасти в неволю.

Якщо хочеш сміятись, то треба сміятись
Так весело й щиро, щоб все, що навколо
Сміялось у відповідь. І не зважати
На місце, події, плітки і погоду.
beautifullady22: (Default)
От хотіла написати позитивний пост про хороших людей, але одна продавщиця на базарі зіпсувала мені настрій. Я зайшла в кіоск побутової хімії, і дивлюся на лаки, а продавець стала і так на мене дивиться, ніби я збираюся пів її кіоску винести. Я вже починаю сумніватися, чи варто щось тут собі купляти і кажу мамі -- подивись чи гарно, з надією, шо мама скаже, нє, не гарно, і ми собі підем, а продавець починає мене перекривляти, ну як діти в тетьому клася. Я в шоці. а мама не січе, шо то треба сказати ходи!) і я вже кажу -- може ми підем ше подивимось, а продавець, ага, ідіть ше погуляйте(!) а-а-а!) а по ній ходить нервовий тік, видно шо в неї якесь нервове захворювання, ну і от чого вона ше до людей чіпляється?! вийшла з того кіоску, якось мені так зле стало, ледве додому доїхала. Геть всі сили десь пропали.
Всьо -- я ж маю дисконтні картки ДЦ-Космо, буду туди ходити, а на базарі -- ні ногой!
Але шо не можу не написати, от десь рік тому я написала вірш про червоні мешти, шукала їх довго і нудно, а сьогодні знайшла! ))) Правда рік тому я ще написала вірш про Париж, але в Париж я ше поки не поїхала.
Друзяки, якщо хтось з вас, ну раптом-ненароком, збереться в Париж, то я згодна навіть на місце у валізі!(тільки щоб там давали їсти)))

Залишаю позаду кілометри
Розчарувань,самотності й неправди,
Мої мешти червоного кольору
Йдуть по нових життя квадратах.

через бровки*, як через кордони
На дистанції дня чергового
Подолали усі перешкоди,
Мої мешти червоного кольору.

Стук підборів дзвінкий, життєрадісний,
Десь літає над міста гамором,
Що в такт мого пульсу й подиху
Заявляє, що я ще жива.

Білі смуги – межа пішоходів,
А водіїв – світлофора триколірнІсть,
А для моїх мештів червоних
Цілий світ веселковий відкритий.

І не важливо дощ, чи сонце,
Бруківка, дорога, чи просто стежка
Йдуть по них ходою переможця
Мої червоного кольору мешти.

І ше мене сьогодні цілий ранок коментять на одному поетичному сайті, я вже там давно не публікуюся, лише читаю, і тут ні з того ні з сього така увага)
Пост все рівно вийшов позитивний -- а це означає. що до мене знов повернувся кошенячий настрій! І це радує! Так шо звертайтеся, єслі шо.)))
beautifullady22: (Default)



Вусата кішка цілується з вусатим котом,
Їхні вуса у носики ніжно лоскочуть
Він її обнімає теплим, пухнастим хвостом
А вона його в шийку цілує і стиха муркоче.

Сонно мружаться очі, серця лунко б'ються у такт
І немає на світі істоти рідніше і ближче
Може завтра вони розбіжаться по своїх кутках
Ну а може назавжди разом залишаться.

Шум дощу, гуркіт міста й сигнали машин
Їм зливаються в пісню, фари – в танець вогнів
В них до ранку лишається кілька годин
Але може це вічність для цих двох котів.

Їхні лапки ступають над містом вершками дахів
Тихо-тихо, так, певно, кохання ступає
Підкрадається мовчки до вікон, заходить до снів
Котик його пильнує,
На ліжку вмостившися скраю.
beautifullady22: (Default)
Віршик про слоненят -- як і обіцяла :)

Одно, друге, третє,
Гарненько, рядочком,
Слоники рожеві
Гуляють по садочку.

Для того, щоб заснути
Порахувать їх маю
Вони ж ворушать вухами
І йдуть не по порядку.

Зривають квіти хоботом
І чухаються спинами
Об дерев’яні стовбури
І кущики малини.

На місці вперто топчуться
І створюють затори
А їх лукаві посмішки
Геть відганяють сон.

Танцюють навкруг клумби
Виводять піруети
Чи сальси, а чи румби
Так по-слонячи «легко».

Пустують і гасають
Так мило, наче діти
В своїм слонячім Раю
І роблять одні збитки.

А ще до того ж крила
У них звідкись узялись
І слоники щасливі
Злетіли попід хмари.

Тепер вже в теплій Африці
Гуляють по савані
На сонці вигріваються
Й вимахують хвостами.

Вже там хтось непокоїться
І мусить рахувати
А я з чистою совістю
Нарешті можу спати! :)
beautifullady22: (Default)


Якби я мала крила
То я би полетіла
В Париж в цей тихий вечір
Щоб в затишній кав’ярні
Пити каву з вершками
Й жувати круасани.

Або десь до Мілану
На показ мод відомих
Під ніжний скрипки голос
Сидіти біля моря
Дивитися на зорі
І смакувать вино.

Чи в Лондон загадковий
Вимитий дощами
Мережаний туманом
Тут назви всі знайомі
З підручника у школі
Вздовж Темзи на паромі
Між вулиць загадкових
Дивитись як в воді
Мов кольорові зорі
Сіяють ліхтарі.

Чи в танці запальному
Кружлять на карнававлі
В Венеції яскравій
В золоченій гондолі
Летіти по каналах
В словах незрозумілих
Що ніжно так наспівує
Засмаглий гондольєр
Розгадувать загадки
Будинків із гербами
Що з’єднані мостами.

Чи у класичнім Відні
Десь в Опері на балі
При світлі канделябрів
У золоті й парчі
З прикрасами у косах
З найкращим кавалером
Я відкриваю бал
І всі за нами в крок йдуть
Під Штрауса й Шопена.

Або десь на тропічнім пляжі
В Копакабані, біля моря
Де теплі хвилі лижуть ноги
А океан співає морни
Заслухатись в чарівну казку
Яку розказує природа.

Або десь в неповторнім Ріо
Де карнавал вогнів яскравих
Закрутить думку п'яним шалом
і ти забудеш всі печалі
Назустріч світлу будеш мчати
Така спокусливо-красива
Якби ж я тільки мала крила!

Memory

Aug. 23rd, 2009 06:28 pm
beautifullady22: (Default)
"я так хочу чтобы лето не кончалось..."


Ходила в ліс гуляти – похолодало. І трава вже під ногами шурхотить як осіння. І все більше з’являється жовтих барв – де більше, де менше, я стаю там, де їх ще поки немає, і стараюся не помічати, що вже надходить осінь.
Я так не хочу, щоб літо закінчувалось – я хочу ходити по зеленій траві, я так обережно ступаю, що навіть її не приминаю, мені подобається, коли квіти лоскочуть пальці, люблю грітися на сонечку(між іншим коли довго грітися на сонці, то м’язи розслаблюються не гірше, ніж в воді, не знаю, чому так), або притулятися щокою до нагрітих на сонці дерев, дивитися через зелене листя на небо(мені подобається такий колір).
Тепер вже актуальними стають нові осінні фішки – прийти з прогулянки і заварити собі гарячої кави, погріти руки біля горнятка, замотатися в широкий светер або шарф.
А ще про прихід осені свідчить те, що мене знов потягнуло на в’язання-вишивання (я вже дивувалася, чого мене останнім часом ні на що таке не тягне)) – а зараз просто погода така, що хочеться затишку і спокою.

Так хочеться запам’ятати ці дні назавжди
Не квітами у гербарії, і не яскравим фото
А ніжним ароматом і весняним спогадом
Словами пісні, що співають промені
І посмішкою кішки на осонні,
Що мружить очі, жовті, як кульбаба.

Не календарне пам’ятати літо
А кожну крапельку роси на квітах
І шум дощу попідвіконні тихий
І кожну посмішку, що гріє серце
Сховати в ньому до зими й морозів
І вранці по росі лишити босі
Сліди на зачарованій дорозі.
beautifullady22: (Default)
Запах сіна, терпкий та прозорий, мов олія
ефірна із трав, що на березі моря
колишуться стиха під вітром,
що вирішив, мабуть, не спати ніколи
й бадьориться бризками, роздягаючи хвилі,
знімаючи з них покривала шовкові
з коштовних перлин і піни морської,
солоними краплями розкидані рано,
коли тепле сонце забарвлює море,
зелене і сонне, ще повне зірками,
зі шлейфу богині якоїсь нічної,
що від доторків місяця несмілих упали,
й погасли з зітханням у темную воду,
глибоко на дно, де скарби затонулі
лише одні знають правдиву історію,
людей, що колись тут ловили мушлі,
співочі, й надвечір тремкою луною
розносили пісню подяки над світом
вечірнім і повним затишку й любові,
загорнутих в ковдру із запаху сіна.
beautifullady22: (Default)
Ходила сьогодні в ліс гуляти – так нагулялася, находилася – аж ноги болять. Назбирала малини, ожин, жовтої і червоної аличі, і навіть обліпиху знайшла. Ну назбирала то голосно сказано, по кулачку – але сам факт мисливського азарту))) Трохи спалила спину і покололася в пальці. Але вигулялася! Хоча ні – я б і далі гуляла. Погода така класна була – не гарячо і вітерець такий легенький, як на морі. Але серпень то вже майже осінь – квіти майже всі повідцвітали, лишилися тільки деревій і полин, але то мене не зупинило – назбирала всякої тварі по парі – цілий оберемок, я люблю, щоб букет був великий і щоб там було багато всього)). Недавня буря трохи гілляк наламала – але нічого, пройти можна, правда в деяких місцях з трудом.
Я чомусь гуляю і все думаю про осінь – що скоро вона настане – і треба буде аж до весни чекати зеленого. Правда восени є свої забавки – горіхи можна збирати. Цього року горішний рік, і то видно навіть не по деревах, а по білочках. Таких жирнючих білочок я ще не бачила. Вони вже аж стрибати з гілки на гілку не годні.

А ще я сьогодні готувала смакоту  )
і взагалі -- якщо цілий день робити тільки приємні речі, то це окриляє краще від Ред Булу.
Я і з вами можу поділитися – мені не шкода)))

Я тобі подарую крила
Тільки вийди на свою вежу
Пам’ятаєш, як ми летіли
Подолавши кордони і межі

Нас заждалось вже небо синє
Онде зорі – вогні біля траси
Тільки вийди за свої стіни
Полетіли зі мною разом.

І неначе промені вільні
Через світ, через небо, до Раю
Ну чого ж ти ховаєшся в тіні
Ти боїшся, що там не пускають?

Але слухай, у тебе ж є Крила
З ними можна де хочеш летіти
Ну то як? Давай, полетіли!
Геть від міста у небо блакитне.
beautifullady22: (Default)
Дорога біжить за обрій, дорогу ніяк не спинити
І що їй до того, що ти ще, можливо, не встиг
У неї в маршруті зазначено, що без зупинки
До пункту призначення маєш ти вчасно дійти.

Лише придорожні квіти вклоняться в ноги
Тебе привітають багатством своїм рясним
Їм добре відома ціна і неспокій дороги
Вони твою втому знімають цілунком своїм.

І травам розкажуть в степу про твою мандрівку
Хай вітер розносить пісню до синіх гір
Навесні птахи принесуть у твою домівку
На крилах від тебе звістку з дальніх країв.
beautifullady22: (Default)
Обіймаюся з тишею, й сон відганяю до завтра
По краплинах на вікнах відгадую, що несе день
Цокотять й поспішають кудись наче вектори стрілки
У годиннику. Їм би аж так не спішити
«Ви б почекали годинку чи дві!» та вони так азартно
Й невмолимо летять, наче стріли, що цілять в мішень.


Загортаюсь у хмару, хай світ зачекає ще трохи
Поки не розгадаю майбутнє й не вимию вікна до блиску
Щоб знов можна писати і можна хоча б щось змінити
В подіях, в житті і у розкладі, якому не сила коритись
Збираю ці краплі у чашу й до лоба притулю вологі
Холодні компреси із сліз, їх від дум процідивши.


Залишаю минулому ключ, а майбутньому двері
Ледь прочинені, хай завітає в гостину.
Я наллю йому чаю з жасмином і медових цукерок
Покладу досхочу. А натомість секрети
Ті, що дощ нашептав намалюю собі аквареллю
Й заховаю до завтра в альбом цю ранкову годину.
beautifullady22: (Default)
А завтра знов буде літо і літу треба всміхатись
Шукати в травах суниці і хмари збирати в пуделко
вінки заплітати у коси й стрибати вночі через ватру
І мальві красивій та пишній ясне показати люстерко.

А ще відпустити треба на волю думки й турботи
На хвилю ходу спинити й з головою пірнути в небо
Розчинитися в ньому зовсім і збирати цілунки сонця
Що веснянками вкрили шкіру і теплом зігрівають вени.

І хай видається, може, дощі, сіра мла й тумани
Не скінчаться, й ніч ця темна, так тягнеться – не спинити
Та думка одна, мов промінь, дає дочекатись ранку
І серцю шепоче стиха, що завтра знов буде літо.
beautifullady22: (Default)
Ті, що заблукали у сутінках
Ніяк не знайдуть дороги назад
І поміж скляних стін ходять
Без слів, без посмішок, без схожості
Ті, що так намагалися бути собою
Що шукали в древніх календарях
Міфічну дату кінця світу
Бо хотіли першими встигнути
Подивитися на супер-шоу.
Шоу не починається без супер-героїв…
Тих, що шукають нові горизонти
Що запалюють поглядом зорі
Крізь заплющені очі бачать імена
Що з кришталю будують мости
І літати можуть без крил
Та їм більш до вподоби доганяти вітер
Вони думками забарвлюють світ
Знають, як скласти зорі у літери
І кожну з них можуть назвати по імені
І без них світ не рушиться далі
Та вони однак не поспішають
Щось змінити, знайти точку опори
Вони зайняті власними справами
І. немов на дитячих малюнках
Там, де дерева не залишають тіні
В світі, де ще не визначено сторін
Вони все ще блукають у сутінках.
beautifullady22: (Default)
Час ніде не спішить
Втім його ніде й не чекають
Всі лиш наздоганяють,
Або поспішають втекти
А йому може просто
Кортить випити чаю
З кимось поговорити
Про те, про се…

Він би, може, відкрив
Одразу і всі таємниці
Розказав би про те,
Що насправді у кожного з нас
Є мільйони моментів
Сотні вічностей щоб бути щасливим
Як не тут то де-інде
Головне пам’ятати
Що всьому свій час.

Та для того, щоб слухать
Треба трішечки зупинитись
А хто ж собі дозволить
Отак витрачати час
Тож й надалі кудись
Ми мчимо крізь віки і століття
А Час мовчки проходить
Непоміченим тихо крізь нас.

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 10:39 pm
Powered by Dreamwidth Studios