beautifullady22: (пляж)
Мені в горах ніколи не потрібно було годинника, і я його з собою не носив. Я визначав час по Сонцю. Тепер, коли у мене в кишені телефон, і я по ньому розмовляю, то майже завжди знаю точний час. Точний час - це добре. Але я втратив Сонце! Колись я знав, що якщо Сонце схилилось до Протятого каміння, то на полонинах обходять овець, у Вижниці діти йдуть зі школи, на Перевалі в магазині розгрузили машину з товаром. А тепер я знаю лише, що 15:35

Колись про зустрічі домовлялись заздалегідь. Чи то в неділю, чи то на Петра, чи після Другої Пречистої. Кожен готувався до зустрічі, бо знав, що про тебе пам'ятають і на тебе чекають. Зараз, коли є телефон, ніхто нічого в пам'яті не тримає, заздалегідь нічого не вирішує, бо, завдяки телефону, все можна змінити в одну мить. А простота спілкування приводить до того, що домовленості ніхто не тримає в голові, про тебе ніхто не згадує. А отже про тебе забувають. Так само забуваєш і ти

От-от -- я ніяк не можу до цього звикнути -- для більшості вже стало нормальним не домовлятися про наступну зустріч типу здзвонимося. а я кожен раз тєряюсь -- мені здається. як про то не сказати вслух -- то та зустріч взагалі може не відбутися. Колись, коли в мене ще й домашнього телефону не було один хлопчина (в якого теж домашнього телефону не було) питав мене -- коли я ще тебе зможу побачити? сама форма мене чомусь дуже дратувала -- надто вже по ХІХ сторічному звучало -- але я знала що він мене хоче бачити! а тепер я не знаю -- чи людина мене хоче бачити і вже прямо відтепер починає скучати, аж до того часу, на який ми домовилися, чи вона живе собі не скучаючи, а дзвонить тоді коли вже заскучає. Бо я починаю скучати зразу ж коли сідаю в маршрутку.

Про любов потрібно говорити не по телефону.

Взагалі прочитала цю статтю -- зрозуміла, що дуже хочу в Карпати. Подивитися, як сонце сідає за гору і все таке золоте-золоте -- здається воно за тією горою так і залишається, тобто зовсім поруч, і біля струмка посидіти, і походити травами високими, майже по пояс, і квіткову галявину знайти таку що все повітря пахне медом.

beautifullady22: (пляж)
Вже зібралася спати лягати -- от тільки що придумала -- те, що пишеш постійно на комп'ютері, мабуть якось впливатиме в майбутньому на просторове уявлення. Бо друкуєш ти однозначно згори і в одному положенні -- руки над клавіатурою. А коли пишеш ручкою -- то є система координат -- зліва -- направо, і зверху -- вниз, ти той текст в просторі бачиш.
А от до чого це все може привести і що з цього випливає я подумаю пізніше, бо зараз вже спати хочу :) І вам добраніч :)
beautifullady22: (кіт в горнятку)
Так люблю як в старих будинках паркет рипить, от йдеш, а він так -- рип-рип -- ніби будинок з тобою розмовляє. В мене ще не такий старий будинок, але одну паркетину таку я таки під столом знайшла -- сиджу, щось пишу і риплю нею :))) І шо роблять ті люди, в яких ламінат? Взагалі не уявляю...

І взагалі мені здається, що старі будинки вміють з людьми розмовляти, а нові не дуже -- не для того збудовані...

Piano

May. 23rd, 2010 10:50 pm
beautifullady22: (кінь)
Make love not war


Одна нечемна тьотя "испортила хаарошую весчь" (с) ))) і з цього приводу розгорнулися жваві дискусії в артнет-просторі. І от завдяки одній такій дискусії [livejournal.com profile] orestk поділився чудовою музичкою, і я відкрила для себе нову музичну групу.



А потім пошуршала далі по посиланнях і зафрендила пару хороших людей.

Але що я хочу сказати: )

Дощ

Apr. 20th, 2010 07:37 pm
beautifullady22: (руки)
Read more... )

Вчора в лісі застав дощ. Ну як дощ – одна крапля в хвилину. Але мені так хотілося погуляти, що я вирішила не зважати. І в лісі багато таких було. Я взагалі люблю стихії всякі – коли в лице вітер і дощ, а всередині тобі так тепло від чогось такого від двох теплих светриків, і потім приходиш додому і ще більше цінуєш затишок і тепло. І якось сам про себе краще починаєш думати – типу витримав виклик – зустріч зі стихією. Головне не забувати. що затишок і тепло все-таки є. І коли йдеш і мокнеш -- то просто вода з небесних очей. Я коли мала була – любила гуляти в дощ – але мені тоді здавалося що в дощ все швидше відбувається, що речі всі видно такими, якими вони є, ну і взагалі, що поки падає дощ, і відбувається зв’язок з небом і землею, то щось таке мегацікаве відбувається на світі. І отак собі гуляла – здалося, ніби в дитинстві – як на картинах Афремова, жаль, що він тільки осінь малює. Спокійно, затишно, хоч бери – час на куски ріж і живи просто в одному куску часу.

Read more... )

А зараз слухаю Кейко Матсуї – ото музика!!! От під неї сидіти – і довго-довго говорити про різні важливі чи просто хороші речі, гуляти вечірнім містом, сидіти на підвіконнику, і стрибати з травинки на травинку, як крапля роси. Нарешті я знайшла музику, яка мене заспокоює.

Зміни

Feb. 4th, 2010 03:03 am
beautifullady22: (читає)
Раніше зранку до школи мене будила мама, вона приходила в кімнату і повторювала вставай, вставай, вставай, а я вдавала, що не чую, тоді мама торкала мене за плече і я вдавала наче от-от прокинуклась, хоча, думю, мама з самого початку знала, що я вже не сплю, то був такий ритуал :)))
потім в студентські роки, коли завела собі кота, щоранку мене приходив будити кіт, коли вам хтось пару раз тицьнеться холодним, мокрим носом кудись у підборіддя, або в щоку, то який вже там сон, а ще він любить зранку всіх обнюхувати, а то дуже скоботно :)))
потім дівата подарували мені такий будильник у вигляді кота, який каже "вставай-вставай", а коли ти його вимикаєш "Доброго ранку" будильник страшенно цонкав, і я тримала його в шафі, загорнутим в два светри :)))
а зараз мене будить будильник у мобільному, з стандартним будильникомобільним піпіканням.

раніше, коли на якісь вихідні я вирішувала повчитися, або перед дипломами/курсовими викроювала собі тиждень роботи вдома, то на столі в мене височіла ціла купа книжок, взята з трьох бібліотек, плюс ксерокси і всякі різні замітки, і я, споглядаючи все це почувалася такою неймовірно щосливою, що стільки ще нового дізнаюся (так, я страшенно любила вчитися, так, що навіть універ, з незавжди адекватними викладачами і купою нецікавих предметів не змогли відбити в мене це бажання, а ще пишучи кожну свою курсову, я вірила, що пишу на таку вже важливу тему, що обов'язково вона комусь пригодиться і буде корисною, а відкриття в даній гпалузі досі ще не зроблено тому, що просто ніхто цим всерйохз нге зацікавився. Так, в студентські роки я була дуже ідейною, але головне, що би я не бачила, і якої б думки не були проце інші, я не розчаровувалась)
А зараз в мене на столі стоїть комп'ютер, принтер, телефон(який я прибираю зі столу, коли розкладаю принтер), а коли хочу щось почитати, то приходиться просто відкладати клавіатуру сторцом вбік за комп'ютер, і тоді влазить допустим один журнал і горнятко чаю.
Нема вже отого широкого простору стола, на якому можна прибрати абсолютно все, залишившись на одинці з тим, що ти читаєш, або навпаки, наскладавши купу всьго, знаходишся наче в безпосередньому контакті з тими всіма навіть не книжками -- думками, наче переносишся в часі.

Раніше в студентські роки, коли я купувала прибники духів і кожен раз ними так ледь-ледь пахнилася (щоб на довше було!))) мені здавалося, що з кожним новиим запахом я наче якась зовсім інша людина, і коли настануть такі часи, що купуватиму собі вже цілі флакончики тоя буду якоюсь такою неймовірною фем фаталь, як на рекламних плакатах в магазинах :))) і з кожною маленьким флакончиком, йшла повулиці і почувалася так, ніби вже от скоро, от завтра почнеться нове життя :) А зараз духи в мене асоціюються просто з емоціями, цитрусові -- з оптимістичними, якісь морські -- з вдумливо-споглядальними, квіткові -- з подорожами, але якоїсь прив'язки до зміни в житті і очікуванню чогось, сама не знаю чого, але такого хвилюючого, аж руки терпнуть нема.

Напевно треба пам'ятати такі часи, коли тобі все видається незвичайним, коли кожна річ -- то не просто річ, то символ чогось такого, нез вичайного, непомітного на перший погляд, якоїсь внутрішньої суті речей, яку здається лише ти бачиш і це бачення, приносить тобі якусь неймовірну радість, наче тобі під силу змінити цілий світ, і коли зустрічаєш людину, яка бачить теж саме, яка цікавиться тим самим і може ще й тобі багатопро це розповісти, тобі здається це таким само собою закономірним, так мало трапитися, дивно,що воно не траплялося раніше, коли ти ходиш вулицями міста просто в пошуках оцього, що має статися, ходиш начебто без цілі і чітко визначеного маршруту, але потім бачиш, що все мало свою логіку, до найменшого міліметра, до найменшої секунди.
І в такі часи треба робити все, що тобі приходить в голову, не відкладати на потім, бо тоді воно наче саме по собі робиться, наче історія сплітається, і кожна, навіть найбуденніша річ має якесь таке особливе значення.

Добре хоч канапки з суничним варенням і чай з цитриною та медом залишились незмінними.
beautifullady22: (Default)
Сьогодні зрозуміла, що я зовсім не орієнтуюся в цінах. Я в основному купляю в кіоску біля дому по мірі необхідності, а так в нас основний розпорядник закупів мама. А нині мені захотілося чаю зеленого з жасмином( а так як такий чай п’ю тільки я, і то під настрій, то пачки, яку я купила кілька років тому, мені вистарчало донедавна.) і ще в хаті скінчилося мило взяла 20 грн пішла в «Сільпо» Пройшлася там між рядами, подивилася на чаї – більше половини штучно ароматизованих. Врешті-решт купила собі шоколадне мило, а за тим чаєм, що мені сподобався піду завтра з конкретнішою сумою :)))
І от думаю -- то я відстаю, чи то так швидко світ змінюється?
beautifullady22: (Default)
Колись цукерки мали три обгортки -- одну кольорову, блискучу, з малюнками і назвою, другу -- просту золоту або срібну фольгу(в неї добре було горішки замотувати і вішати на ялинку) і третю -- простий папірчик.
А зараз навіть в дорогих цукерках в кращому випадку є дві обгортки.
Але в ті часи на вулиці не було так багато розвішано різних плакатів і оголошень. Паперова галузь працює зовсім не в тому напрямку...
А ті обгортки було так цікаво розгортати...
beautifullady22: (Default)
На заході збраються хмари, і в них, очевидно, серйозні наміри. Значить прогулянка відміняється. і я залишуся без букета. Треба було вчора собі назбирати, а я думаю -- ще букетик конвалій цілком пристойно виглядає.
В лісі вже цвіте липа, навіть пуп'янки викинула малина. Ще такого не памятаю, щоб так швидко одразу все цвіло. І жасмин скоро цвістиме. Я памятаю раніше весна приходила якось поступово, можна було насолодитися кожним її етапом, і коли щось одне цвіте. то воно відцвіте -- починається щось інше. А зараз -- все гамузом, із зими одразу починається літо, весни всього один місяць. Не встигаєш зрозуміти, звикнути, а вже починається щось нове і треба бігти, доганяти, щоб не випадати із загального потоку. А раніше можна було просто посидіти, спостерігаючи, як весна змінює один за одним свої шати...
Я пам'ятаю, як в дитинстві, перед грозою, очікуєш чогось такого, ннезвичайного, вглядаєш і по кольору хмар стараєшся передбачити, якою буде гроза, думаєш, чи надовго. А потім сидиш, слухаєш дощ, і так затишно ігарно, все на свті йде своїм ходом, весна займається своїми справами, ти -- своїми, і ви є глядачем один для одного -- ти милуєшся нею, а вона співає тобі пісні...

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:30 pm
Powered by Dreamwidth Studios