beautifullady22: (пляж)
Якщо я буду робити все правильно, то життя моє буде красиво-ідеальним, бо я знаю яка саме має бути картинка, то ж відповідно і знаю що робити, щоб її отримати. Але то буде лише обгортка. Всі ми, коли дивимось на чиєсь життя (ну нехай не сусіда, а якогось свого кумира) бачимо лише обгортку і хочемо тієї обгортки. Щоб справді обгортка стала живою, треба прожити життя тієї людини. Треба ж -- завжди того хотіла, а тільки навчилася то робити і воно враз стало для мене неважливе. Хоча усвідомлення ролі, виникнення і функціонування обгортки теж дозволяє робити те, що комусь видасться чарами. А мені хочеться смаку того, що всередині, а не яскравих папірців.
Не знаю до чого, але подумалося мені, що обгортки теж різні бувають -- подарунковий папір, фантики від цукорок, пакети з-під молока. Але до чого я то подумала -- не знаю. Додумаю потім, а може і не додумаю... Мій організм вперто живе по старому часу і коли всі нормальні люди сплять, я думаю про всяку чухню)
beautifullady22: (ліхтар)
Дивно, але все більше і більше мені ситуація в країні нагадує часи з книги "Розвіяні вітром". і те, як вони війну щоразу в розмовах переігрували, і як виживали і пристосовувалися потім...
beautifullady22: (Default)
Погасло світло, в мене щоразу асоціації з 90-ми, коли світло вимикали планово. І перше, на що цього разу чомусь звернула увагу – це тиша. От така тиша, якої давно не чула. Бо навіть коли увечері вимикаєшся, все одно фоново гуде холодильник. І не в вас одних, а у всіх сусідів на усіх поверхах. Це не чути, але це відчутно. А ще купу інших пристроїв. Ми насправді вже давно не чули нормальної, природної тиші. Просто наші вуха і мізки (ну в мене особисто мізки втомлюються від гудіння комп’ютера) вже настільки огрубіли, що ми не помічаємо. Але те, що ми називаємо тишею, це не та тиша. Капец, вже нічого справжнього не залишилось.

Виглянула в вікно – якесь непривітне (чи то неприродне) місто за вікном. От просто одразу розумієш, що темрява нам ворожа. І справді в містах ми вже зовсім втратили поняття день-ніч. Тут скоріше насущнішим поняттям буде робочий/вільний час. Ідея для якогось анти утопічного фантастичного твору. До речі про фантастику. Буквально вчора зустріла в стрічці згадку про серіал революція. Події розвиваються в майбутньому, коли у світі вже 15 років як зникла електрика. Треба буде глянути.

І ще одна думка, от думаю над нещодавно прочитаною "ЛСД". Ще з дитинства я і мої подружки, та й думаю не тільки ми вірили (бо виховувались з відповідною думкою), що треба усе робити якнайкраще – готувати різні хитрі рецепти, тримати в порядку і чистоті дім, слідкувати за собою для чоловіка. Тільки тоді ми будемо хорошою жінкою, а це само собою запорука сімейного щастя. Про імовірний інший розвиток сценарію не йшлося. І ми вчимося, ділимося одна з одною рецептами страв і способами відчистити килим, і всі такі красиві по останній моді – а чи завжди то йде від власного бажання розвиватися? А ми не завжди і помічаємо, впрігшись у цей віз ще в школі, і часто піднімаючи голову аж на пенсії.

Добре, що світло пропало. Одразу декілька думок (навіть більше – час і простір, щоб подумати!) зявилися. Буквально кілька годин тому я нарікала, що перестала писати роздуму вальні пости. Світ мене чує))) А ще мабуть це нагода (чергова) почати лягати спати до 12-ї. Світ натякає? ))

І ще одне – хочете навчитися друкувати, не дивлячись на клаву? Друкуйте з вимкненим світлом. Все ж думаю має зміст робити клаву білою, так хоча б видно від екрану. А як же ті, хто вночі десь друкує, чи вчені що цілодобово чергують? Ні, однозначно світлою.
beautifullady22: (читає)
Прочитала сьогодні в [livejournal.com profile] remurka "Просто нужно верить, что от тебя многое зависит"(с) Так і є. Коли так думаєш, то і життя даремно не пройде.

Simple

Sep. 9th, 2013 01:22 pm
beautifullady22: (Default)
Это просто удивительно, какое огромное наслаждение можно получать почти от всего, что существует в жизни. Нет ничего упоительнее, чем принимать и любить все сущее. Можно получать удовольствие почти от любой пищи и любого образа жизни: деревенской тиши, собак, проселочных дорог; от города, шума, толпы, грохота машин. В одном случае вас ждет покой, возможность читать, вязать, вышивать и ухаживать за растениями. В другом – театры, картинные галереи, хорошие концерты и встречи с друзьями, которых иначе вы видели бы редко. Я счастлива сказать, что люблю почти все. (с)
beautifullady22: (Default)
Я от думала, що ляжу спати, але засіла читати косметисту (хто не знає -- сайт такий про косметику) і там в одному коментарі знайшла:

у меня, в период бурной молодости, была черная помада мэри кей! тогда у меня были рыжие волосы, я делала бешеный начес на половину головы, надевала драные джинсы, кеды и платье из двойной ткани: полупрозрачной черной снизу, бежевой в дырках и затяжках — свеху. фасон с длиннющим расклешонным рукавом на одно плечо.

народ на улице, наверное, меня шугался и прохожие думали про меня что-то однозначно нехорошее))))) но мне тогда было все равно. я наслаждалась образом, в котором было весело и комфортно.


от. згадала свою молодість. і згадала справді оте відчуття -- коли ти зливаєшся з отим образом, який на себе приміряєш. І от зараз поки я все оце пишу, як умудрьонна опитом доросла тьотя думаю, що причина того є те, що зараз Я вже остаточно сформоване і стійке, а тоді воно ще формувалося, було не таким стійким, і ти справді вірив, що отой образ, отій дівчині в камфуляжних штанах і рваних джинсах почуватися вільно допомагають саме рвані джинси. Очевидно почуватися вільно було якось повязано з якорем -- рваними джинсами.

А зараз зовсім і абсолютно -- що б не одягнула, якого стилю -- на світовідчуття зовсім не впливає. Якби не той комент -- так і не помітила б тих змін в собі. От так буває деколи. Зміни відбуваються, але повільно і для тебе непомітно. А потім одного дня прокидаєшся і опа! дійшло -- "а я вже нова" -- і аж сама собі дивуєшся.)

Перечитала -- фу. Я не умудрьонна опитом, я занудна тьотя. Розбираю все по косточкам і розкладаю по поличках. Кошмар.

p.s. а, і ще. я рада, що в моєму житті були рвані джинси. просто то такий досвід -- який ні з чим не порівняєш і нічим не заміниш. Справді відчуття волі. І його можна включити собі в будь-який час і в будь-якому одязі.
beautifullady22: (Default)
От подумалось, часто питають (чи хтось, чи люди самі себе) "Чи ви задоволені своїм життям?" А треба просто любити своє життя. І тоді воно обов'язково полюбить вас)) тому що ваше життя вже придумане для вас, воно унікальне і в ньому і справді багато причин для радості. Ну нехай навіть гілочка винограду, лак нового кольору чи просто гарна погода. Зараз я наповнюю своє життя любов'ю саме в такий спосіб -- люблю своє життя. Не себе, а все, що навколо і все, що мене радує.

А ще би було добре знати точну дату коли наступає момент, коли вже переболіло. Так би ти собі терпів, але точно знав, що він настане. А так в деякі моменти особливого згущування фарб починаєш думати -- а що, як я вже ніколи не буду щаслива?
beautifullady22: (ліхтар)
Все неприятности рано или поздно заканчиваются

з розмови


Так мені сказав один друг в розмові. Так воно і є. І ще -- от колись я думала, що світ рушиться надовго. Потім, що світ рушиться тільки на 3 дні. А тепер бачу що він зовсім не рушиться, бо те що ти собі набудував -- твій дім, пакетики чаю, красиві горнятка, речі, які ти любиш і які люблять тебе - вони нікуди не одінуться. То просто не в силі якоїсь одної людини знищити весь набудований вами світ. Тому зовсім не бійтеся -- світ нікуди не рушиться. і не лінтяйтеся -- набудовуйте і набудовуйте собі -- воно вам потім помагатиме і буде завжди з вами.

Поза тим в мене клубок в горлі і немає слів. І сліз теж немає. Але фігово так, що капец. Але що вже. Я просто часто зупиняюся щоб часто подихати. Багато проблем і суму можна просто продихати. Здається для того навіть спеціальна техніка якась є, названа якимось хитрим словом)) Я тут якось непомітно для себе встигла ще раз змінитися. Мені вже не потрібна агресія чи злість, щоб далі жити (хоч злюся я далі)). Мені хочеться простоти, спокою і впевненості. Концентрації. Я от почала звертати увагу на такий тип жінок, от знаєте є такі прості але живі водночас. Надійні. Простих дівчат в футболках і сандаликах є багато. То не те. То важко пояснити. Раніше я думала -- як в них напевно все грусняково в житті, коли вони ніяк спеціально не стараються хоча б слідувати моді. А тепер я навчилася вирізняти їх з-поміж інших, навіть тих, в яких може і справді все грусняково. Вони інакші -- вони світяться. От є така простота і водночас впевненість, що світиться. З такими людьми не страшно навіть вночі незнайомою дорогою кудись йти. То не означає, що вони строгі, серйозні або занудні. Скоріше навпаки))

Гуляла сьогодні в лісі -- якийсь злий дядько вигулював маленького песика -- лабрадора десь міс. 3-4. А той за ним йти не хоче. А за мною побіг)) Ну а я ж гуляю взад-вперед по одній алеї вертаюся назад. Дядько знов того песика гонить. І сварить аж матюкає. А той знов за мною біжить))

от думаю нафіга такому здоровому і накачаному дядьку такий маленький дитячий песик. Йому би боксер, який би повернувся, і вгриз добряче за таке ставлення до себе. Але напевно такі люди щоб позлитися вибирають таких милих і маленьких. А вони всі до мене біжать)) Коліжанчині собаки теж до мене біжать ховатися, коли вона на них сварить, хоч на інших гавкають.
beautifullady22: (кава)
Прочитала десь: Для того, чтобы ваши мечты сбывались, нужно чтоб рядом был не Сказочник, а добрый Волшебник... Ну то я так, про своє
beautifullady22: (пляж)
А ще подумала, що повністю довіритись Божій волі -- то спосіб перейти на свою лінію життя. Один з способів.
beautifullady22: (одолень-трава)
Підсумовуючи день сьогоднішній. Все що ви робите робіть на всі 100. Воно приносить набагато більше задоволення, радості і відчуття включеності, ніж коли ти тягнеш щось за вуха. І треба бути з абсолютно відкритим серцем до Бога і до світу. До речі, коли ти робиш щось на всі 100, то це легше зробити. Не знаю кращого способу прожити життя.
beautifullady22: (пляж)
Ми можемо зіграти всі ролі, які лиш здатні собі уявити. Нафіга самим себе обмежувати?

І я починаю шкодувати за тими часами, коли була такою вільною, вільною в думці, в емоціях, що переробивши все за день лягала увечері спати і от серед ночі вскакувала з ліжка щоб записати якусь архиважливу думку. Бо який же я від того кайф ловила!)
beautifullady22: (Default)
От я багато читала і чула про те, що треба виходити з зони комфорту. Хоч моя думка була така, що це нормально -- мати зону комфорту, там відпочивати і відновлювати сили. Інше питання, що коли ти в ній як в теплиці якійсь живеш. Але тут в [livejournal.com profile] befor прочитала фразу, яка мені дуже сподобалась, "Если вы периодически выводите себя за границы вашего комфортного состояния, вы заметите, что эти границы постепенно расширяются." От зразу би так -- в тебе появиться більше комфортніших(тобто безпечніших) місць для життя. А то -- виходь з зони комфорту, розвивайся невідомо як і невідомо куди і невідомо для чого. А так все ясно -- освоюй для життя територію.
beautifullady22: (одолень-трава)
От до мене тільки що дійшло -- ну як -- відчулося, ота свобода, про яку усі говорять. Не надумана собі ілюзія, яку дехто несе перед собою. А оте -- коли ти вже пройдеш усілякі там межі. І починаєш розуміти, що отими подіями світ і справді підштовхує тебе до відчуття свободи. У свободи, між іншим, солодкий смак, ну такий гірко солодкий, були ще колись такі таблетки від горла. ( то я зараз не викаблучуюсь красивими словами, а справді так думаю, а інші на думку не спадають, щоб описати). І верх отої свободи нічого нема -- в людському житті. Якби люди знали як то -- вони б її самі хотіли. А так вони почуваються безпечніше в своїх залежностях. Але то треба бути дуже сильним, щоб отак все своє життя далі прожити -- в тій свободі. Я навіть тепер розумію для чого людей позбавляють усіх залежностей, щоб вони ставали незалежними, а потім мали можливість вибирати. Тільки так можна зробити людей сильними. Отже світові навіщось потрібні сильні люди.

Але є одне але. Бо тільки-но я відчула ту свободу, якої від мене хоче світ, як одразу подумала, що вона може бути такою ж ілюзією, як і кохання. Просто коли ти вже тої свободи досягаєш -- то починаєш розуміти, що можеш впринципі вибирати з багатьох можливих ліній і виходів. Але тепер у мене якесь таке дивне відчуття, що все на світі ілюзія.

Отож -- два головні висновки. Свободи є дві, все може бути ілюзією

Мудрію з кожним днем, да. От коли на початку року ставила собі мету помудріти, не думала, що все відбуватиметься так швидко. Але може воно того так швидко -- що вже давно пора))) Пишу усе сюди, бо електронний щоденник я перечитую частіше за паперовий.

Все є

Mar. 22nd, 2013 02:09 pm
beautifullady22: (одолень-трава)
Якось тут до мене кілька днів тому дійшло, що воно й справді стається все як має бути. Я тоді то всетакими гарними словами думала, а зараз забула. Але нехай.
ну по перше - те, що ми бачимо -- то лише якась частина. всього ми не бачимо. все і справді бачиться на відстані. Ми ніколи не знаємо -- яку саме роль відіграємо у долі. у світі і в долі інших людей. і правда не можна привязуватися до стосунків і до людей -- бо вони тут тільки щоб нас чомусь навчити. І що насправді ніхто нікому не належить. То до мене от тільки-тільки доходити стало. Ми просто такі смішні люди -- думаємо, що від нас багато чого залежить і все сприймаємо як катастрофу. а коли дозволити усьому йти так, як воно має йти -- тоді почуваєшся якось легко і вільно - ніби пливеш. бо коли нахапаєш отого усього -- то тільки про те думаєш, як би не втонути)) а ще я якось справді відчула-побачила оту множинність минулих-майбутніх життів. наче ланцюжок. те, з ким ви маєте бути -- буде -- як не в цьому, то в іншому житті. Але воно буде. і від цього уже легше дихається. Бо якщо воно буде -- то все решту не має значення. має тільки значення, як ти проживаєш і яким станеш перед тим, з ким ви маєте бути разом. Та й не то навіть. Для себе важливо, як ти проживаєш. І оте все є. Воно є просто зараз. Світ набагато більший і ширший, ніж ми його можемо собі уявити. Так що навіть якщо в нас зараз чогось і нема -- воно є. Ну мабуть я сумбурно сказала -- але я якось то зрозуміла.

А ще мене вчора якось дуже попустило після фільму, який подивилася. Але про фільми наступним постом.
Черговий левел ап. Одним словом я мудрію і мудрію з кожним днем)) Ех...

upd: іще згадала, про що думала. Раніше я вважала, що от слід зосереджуватися на комусь одному, коли будуєш стосунки -- щоб вся увага, позитивні думки і емоції, все-все йшло йому. бо раптом десь розтратиш -- і вже у вас буде не 100% а 99% а то така сама привязаність) і смішно. тому що по-перше люди різні. і вони теж багато чого можуть в твоє життя принести. як і ти в їхнє. і не бракуватиме у ваших стосунках на двох -- бо якщо ти маєш комусь радість, увагу, час чи ще щось приділити -- то тобі дадуть зверху стільки, що огого. от.
beautifullady22: (Default)
От памятаєте я писала пост про те, що без любові ми наче й не живемо? В от я знайшла дуже схожу думку. Коли я знаходжу такі схожі думки, то вже точно знаю, що мені не здається) переходьте по ссилці і читайте статтю

- Человек живет пока его кто-то любит. Любого человека обязательно кто-то любит, иначе бы он не жил. Мать, отец, бабушка, дедушка, прабабушка, тетя, брат, сестра, дочь, сын, внуки, чья-то неразделенная любовь, влюбленный ученик, соседская девочка – у каждого есть кто-то, а у кого-то почти все. Но никто это не считает, всем подавай любовь какого-то чужого человека, воспитанного в другом доме, чтоб эта любовь возникла на пустом месте, чтоб к ней не прикладывать своих усилий, чтоб она была безусловной, как любовь матери или ребенка, и чтоб она была вечной. Вынь да положь такую любовь, иначе человеку кажется что он одинок и никто его не любит. Когда его действительно не любят, он болеет и умирает. Если кажется, что у человека никого нет, а он процветает – значит, либо у него кто-то есть, о ком он может и не знать, либо он любит сам себя – в хорошем смысле этого слова. Любовь к самому себе в хорошем смысле – это продолжение любви кого-то другого. Кто-то любящий дал понять человеку, что он достоин любви сам по себе, просто потому что он есть, и он в это поверил, и больше ему не нужно это доказывать, он уверен в этом сам. И он живет. Еще степень влияния чьей-то любви на благополучие человека зависит от него самого – он сам присваивает коэффициенты. Он присваивает любви своей матери коэффициент 0,01, а любви своей дочери коэффициент 100, и мать не может его спасти от безразличия его ребенка… Люди сами творят свою судьбу и имеют то, чего хотят. И все в их руках, пока они живы, ибо раз они живы – у них есть чья-то любовь, а из нее можно строить жизнь.
beautifullady22: (Default)
Знайшла десь -- не знаю навіть звідки воно.

Жизнь учит нас:

1. Что либо ты контролируешь своё настроение, либо оно берёт власть над тобой

2. Что герои — это люди, которые сделали что надо когда надо независимо от последствий

3. Что научиться прощать очень трудно

4. Что есть люди, которые любят тебя всем сердцем, но просто не знают, как выразить это

5. Что диплом на стене не делает из тебя приличного человека

6. Что счастье не в деньгах

7. Что иногда ты ожидаешь пинка в спину, а тебе протягивают руку помощи

8. Что настоящая дружба растёт со временем — даже на расстоянии, и настоящая любовь — тоже

9. Что наш возраст зависит от пережитого и осознанного, а не от количества отпразднованных дней рождения

10. Что даже злость не даёт тебе права быть жестоким

Read more... )
beautifullady22: (Default)
От сьогодні то зрозуміла. Механізм. Просто коли ви з людиною близькі і стараєтеся стати ще ближче -- ви зблизька бачите одну якусь рису, або іншу -- але не бачите того в комплексі. І не бачите тої людини в світі -- її відношення, її способів реакції і комунікації зі світом. А потім якось так от подивишся здалеку -- і бачиш що може та одна риса і була такою великою (хоч то скоріше просто здавалося, бо ти її одну бачив) але в комплексі вона навіть дуже губиться і взагалі весь той комплекс і не такий вже великий))

I can do it

Mar. 2nd, 2013 03:45 am
beautifullady22: (одолень-трава)
Є на світі речі які ми можемо, а є які не можемо. Об'єктивно, і це треба розуміти. Ми часто розстроюємось через ті, що не можемо, але то смішно якось виглядає. І навіть не думаємо про то, що можемо, і що з того можна викрутити.
Ми можемо -- любити-пізнавати когось все життя, так щоб кожен день цікаво, і кожен день якась нова грань тієї людини відкривалася. Можемо не губити себе, почувати себе вільними наче діти, навіть в 50 років (наступний пост буде про те). Можемо здійснювати усі свої бажання і мрії. Ми таки правда можемо здійснювати усі свої мрії. Можемо навчати інших після того, як зрозуміли щось самі, робити красиві речі, робити так, щоб дорогі нам люди посміхалися. Можемо рухатися на крок попереду планети всієї і рухати вперед планету. Мандрувати -- світом і світами. Дружити, закохуватись, посміхатись, ділитися радістю. Але для того всього треба старатися і вірити.

От сіла подумати, чого ж ми не можемо -- і в голову навіть не приходить. Скоріше ми просто зациклюємося, неправильно формулюємо те, що хочемо, і в результаті просто не можемо довести неправильно сформульовану теорему.

Здається я таки мудрію) Хоча всі думки до мене приходять, коли я безсоннічаю.
beautifullady22: (читає)
В мене останнім часом так мало часу, щоб поспілкуватися з собою, що я вже за собою заскучила...

А ще в мене криза середнього віку. Здається... Я от думала в жінок такого не буває, але хопа! і є

Але я потім з нею буду розбиратися

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:28 pm
Powered by Dreamwidth Studios