beautifullady22: (Default)
Прочитала сьогодні вночі -- не розумію, чому всі так нею захоплюються. Така нудна книжка. Так багато художніх відступів і описів, що суть втрачається. Є книжки на ту тему набагато насиченіші і змістовніші.
beautifullady22: (читає)
В світлі останніх подій прочитала тут дві книжки, якими хочу з вами поділитися.

Збігнев Бжезінський "Україна у геостратегічному контексті" 2006 рік

Книга побудована у формі інтерв'ю і лекцій, а також статтей пана Бжезінського. Не буду довго розповідати про його погляди і аналізувати -- самі прочитаєте, якщо захочете. Скажу тільки, що проводячи паралелі до сьогоднішньої ситуації в Україні, зокрема ситуації з Кримом, коли багато кримських політиків жаліються. що з Києва їх не чують -- З.Б. доволі чітко описує жорстку централізацію влади в Росії як одну з найбільших хиб її внутрішньої політики. Думайте сами, решайте сами (с). Також він прогнозує, які держави і блоки посилюватимуться а які занепадатимуть. І ще говорить про те -- що для заходу Україна власне важіль впливу над ситуацією у східні Європі. Там ще багато всього, книжку я вам не переповідатиму, основний мотив "борітеся -- поборете!") Мова в нього легка (або переклад хороший), приємно читати.

Лариса Буракова "Чому Грузії вдалося" 2012 рік

автор економічний аналітик (наскільки я зрозуміла) проаналізувала "економічне диво" у Грузії після приходу Саакашвілі до влади. Чесно сказати, я була трохи шокована багатьма фактами, особливо цифрами. І подумала, що нашим політикам теж не лишнім було б прочитати цю книгу. Методи, якими підіймали економіку, були жорсткими і не завжди популярними в населення, не всі з них виявилися навіть непридатними до життя, але загалом вони принаймні дозволили позбутися боргів. І найбільше їм допомагало те, що прийнявши рішення по необхідність проведення тієї чи іншої реформи, і зустрівши опір чи непорзуміння населення, чиновників або військових вони продовжували переговори, шукали чим їх зацікавити так, щоб врешті домогтися свого. також там приватизували все, що тільки можна було приватизувати, хоча це й було ризиковано, але "якщо вже хтось вкладе велику суму в купівлю [об'єкта], то він постарається втримати і примножити капітал" цитата. Приватизована навіть пошта. Правда були моменти які особисто в мене викликали спротив -- наприклад щоб підняти вирощування винограду -- підприємців буквально змушували закуповувати урожаї винограду, з якими вони часто не знали навіть що робити. Чому було б просто не організувати продаж цього ж винограду закордон, якщо в країні він не потрібен. Знову ж таки ця інформація в мене з книжки. Чи правдива -- не знаю. Почитати варто.
beautifullady22: (ліхтар)
Знайшла в мережі, читаю і аж до сліз...

(Світлій пам'яті загиблим за Україну)

Мамо, я не вернусь, Я до кінця тут буду,
В моїх роздертих грудях час зупиняє плин...
Знаєш, ця смерть комусь Правди уроком буде,
Вірю, діждеться Суду кат, що мене убив!

Мамо, страху нема - Страшно лише убивцям,
Зло їх спотворить лиця, наче гіркий дурман,
Довго їм ця зима Буде кривава сниться
Спалахом блискавиці. Мамо, їх жде пітьма!

Рідна моя, не плач, Жде на катів розплата,
Нині сумне, та завтра вітер розвіє дим,
Спалимо геть до тла На волелюбних ватрах
Наші одвічні ґрати, трішки лишень зажди!

Мамо, прости мені, Як пробачала часто,
Знаєш, не страшно впасти, гірше - коли проспав
Мить для звитяг борні... Мамо, мій обрій гасне,
Я відчуваю ласку світлих очей Христа...
(Автор не відомий)

http://www.odnoklassniki.ru/video/62414508078524-1
beautifullady22: (Default)
Останнім часом прочиталося

Л. М. Монтгомері "Енн із Ейвонлі" -- друга з восьмитомної розповіді про Енн. Мені вона видалась не такою цікавою, як перша, смішними були тільки запитання Деві про-все-на-світі, як то вміють запитувати діти. Також сюжетна лінія з тим, як помирилася пані Лаванда з колишнім коханим, та як складалися стосунки у пана Гарріса -- в цих двох лініях один мотив -- треба пробачати одне одному, щоб не гаяти через непоступливість і сварки років -- от одне і те ж, тільки пережоване двічі не цікаво. Але найбільше мені сподобався Пол , "рідна душа" Енн. Персонаж з такими рисами характеру і складом мислення є і в "Емілі" (Ден).

І. Роздобудько "Якби..." Прочитала вже дві книги цієї авторки, і тішить, що є такі письменники. Вона мені пише цікавіше, ніж Дяченки, а це вже щось. Вона завжди шукає нестандартні підходи і закручує хитро сюжет, не дивлячись ні на які правила. Тут мені сподобалось "паралельне" існування в двох відрізках часу, знову ж той пошук рідної душі, і мандрівка в минуле, як спосіб завершити всі свої гештальти. (я завжди казала, що найкраще чтиво вийде тоді, коли взяти якусь психологічну теорію, художньо "оформити" її яскравими і дивакуватими персонажами, вивести мораль -- і вуаля!) І фінал -- я такого не очікувала, була здивована, бо думала, що все закінчиться інакше.
beautifullady22: (Default)
Из благоденствия и уюта не проистекает ничего необычного и удивительного. Только в азарте поиска, творческом порыве, на жизненном изломе происходят всяческие чудесные вещи.

В. Супруненко "100 советов путешественникам..."

Прочитала цю книжку, думала більше цікавого звідти візьму, але зауважила для себе кілька цікавих моментів. То більше не поради по виживанню а філософія для мандрівників. По перше не варто продовжувати маршрути (чи автостоп) якщо все не ладиться з самого початку, краще відпочити і попити чаю. Коли тобі дуже-дуже не хочеться йти (чи їхати), чи докладати надміру зусиль, то треба діяти по принципу "все важке -- непотрібне, а все потрібне -- не важке". І знову ж таки, краще перепочити, зібратися з думками і... випити чаю. Взагалі одним з мотивів цієї книжки могло б стати сакраментальне: "В будь-якій незрозумілій ситуації сідай і пий чай"))) До речі про чай -- не даремно я ж все таки цю книжку читала -- тепер знаю, як його приготувати без багаття, за допомогою свічки чи таблетки спирту. Ще пише про вдячність і вміння приймати всі ситуації в дорозі так, як вини є. Не сподобалось про те, що радить в мандрівках не соромитись просити їжу. Або "пригощатися" в міру звісно з чужих городів, особливо те, що там залишається після збору урожаю. Але може то моє зашорене сприйняття не дозволяє це прийняти, не знаю.

А тут я знайшла отакого чувака, що знімає відео про різноманітні способи виживання в лісі. І собі спробувала, кременю в мене дома достатньо. Але нічого в мене не вийшло... Буду пробувати ще. Одним словом я краще загорну сірники у декілька поліетиленових пакетів...

UPD: я трошки потренувалася і мене вийшло!!! отож тренування -- запорука успіху)

beautifullady22: (Default)
Ірен Роздобудько "ЛСД".
Не знаю чому досі Роздобудько мені уявлялася виключно як авторка жіночих детективів? Ах, яке задоволення отримала, поки читала. І мова багата, і вміє вона такі думки начебто в банальний сюжет вплести, над якими самому потім цікаво подумати. Тільки от ідея ліцею мені чомусь дуже перегукується з серіалом "інститут шляхетних панянок". Що ще порекомендуєте з її творів?


Люсі Мод Монтгомері Емілі з Місячного Серпа
. Трішки схоже на Енн з Зелених Дахів. Тільки тут більше описуються характери інших героїв. Ну і в Енн в 1 книзі виповнилось 16 років, а Емілі лише 14. А так дуже схоже, хіба що Емілі ще любить котів))) Для мен інтригою залишається, за кого ж з трьох Емілі вийде в свій час заміж.Почала другий том англійською читати, бо перекладу немає.Читається легко. Легше ніж Шерлок Холмс. Десь так, як Уальд. Так що рекомендую, як позакласне читання)) А взагалі історія, опис побуту кінця ХІХ ст, оте ще таке дитяче (через вік героїні) і не схоже на теперішнє, абсолютно не цинічне (через час в якому жила авторка) ставлення до світу дуже подобається.

Джоел Остін "Твоє життя найкраще тепер". Люблю книжки видавництва "Свічадо". Мабуть то моє улюблене видавництво з мотиваційною, та психологічною літературою. (Раніше ще любила "Пітер") Раджу усім. Там розповідаються начебто відомі речі що треба жити в теперішньому моменті, памятати про свою вартісність, памятати про найважливіше, не розмінюючись на дрібниці.

ще почитала збірку "365 притч на щодень", цікавий підхід, можна щодня собі якусь вибирати)

А от розчаруванням стала О. Пшик "Укріплені міста, замки, оборонні двори..." Очікувала багато нової інформації дізнатися і спланувати нові мандрівки, але про відомі замки там менше ніж на кількох сайтах, які читаю, а про інші міста, де ймовірно були замки, лише припущення. Ну все ж цінне я з тієї книги винесла -- вона мені допомогла побачити ситуацію в комплексі. І воно справді вражає, коли розумієш, що раніше кожен двір, кожен монастир був укріплений. В упадок це все прийшло після нашестя татар, а відбудовували це все кілька шляхетських родин (бо переходило воно з рук в руки). Хто був не лінивий, той і будував.
beautifullady22: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] me_milady at Рекомендации
Если вы вдруг когда-нибудь соберётесь делать стартап, вот вам куча ссылок на книги по маркетингу. Потому что, написать код - это, наверное, 20% дела. Продвижение, тексты, usability, поиск и внедрение новых идей, умение изменяться, находить свои ошибки - остальные 80%. Вот, книжки:

книги о маркетинге, о дизайне, о подготовке к выступлениям, о написании текстов, о ценах, о продвижении в Интернете и разном другом ... )
beautifullady22: (Default)
От ночами прчитала дві книжки.

"Темний світ"(бо натрапила на рекламу фільму і думаю дай но перше прочитаю, але книжка зовсім не те, що фільм, тож я в роздумах. А хто з вас був -- йти не йти? а потім ще й "Дика енергія".

"Темний світ" розповідає про ще один світ, паралельний нашому, де живуть тіні і портал між світами. Ті тіні харчуються енергією людей. Але є інші люди, з суперздібностями, які випроваджують ті тіні в їхній світ. Не знаю -- мені просто у фантастиці не подобається містика,тому мене не дуже вразило. Хоча тут добре показано як ми дозволяємо поганим емоціям витягувати з нас життєву силу. Ну в творах дяченків то часто пропагується -- сила позитивної думки чи сила кохання здатні перемогти усе.

"Дика енергія" -- давно хотіла. Тільки от паперова книжка мені здається грубшою ніж ту, що я на лаврід знайшла. бо прочитала щось за 4 год. Чи менше. Може ще собі паперову візьму. Я коли дивилася на обєм думала -- ого-го, ото буде що почитати. Одним словом суспільство (майбутнього?) коли людям за роботу платять життєвою енергією (от як у фільмі "Час" платили часом), бо люди втратили здатність виробляти її самі. І ті, кого оштрафували просто помирає без енергії. Показано добре як виснажена людина нічого не хоче і сама собі здається ні на що не здатною. А після "зарядки" здається, що ти можеш все на світі. Ну і крім людей, що живуть від заряду до заряду, ще є ті, що здатні самі виробляти енергію. Називаються дикі. Живуть на дахах, або під землею. (І тут мені зразу пригадалася Любовь Романова "Люди крыш. Пройти по краю", видана в 2011, Лана -- в 2005. Там теж різні "клани" людей з спеціальніми здібностями, що живуть відосіблено від інших).
Хоч я думаю людей-вовків сюди приплітати і слов'янську міфологію -- це вже лишнє. Найбільше сподобалось теза по те, що треба жити своїм ритмом і боротися за своє життя. Ти ж не якийсь там синтетик, щоб отак просто здаватися. Почитати раджу. Особливо прихильникам творчості Дяченків.
beautifullady22: (Default)
Притча о создании женщины: Когда Бог создавал женщину, он работал поздно на 6-й день. К нему зашел ангел и спросил: “Зачем ты тратишь так много времени на это?” Господь ответил: “Посмотри на все спецификации, которые я должен соблюсти, чтобы сделать ее. Она должна быть легко моющейся, но не из пластика, иметь больше чем 200 двигающихся частей и в то же время грациозно двигаться. Должна излечивать себя, когда она больна. Работать по 18 часов в сутки. У нее должно быть только две руки, но она должна уметь обнять сразу несколько детей, и уметь обнять так, чтобы прошла любая боль, будь то пораненное колено или душа”. Ангел был впечатлен: “А это стандартная модель? Это же невозможно! Слишком много работы на один день. Отложи ее на потом”. “Нет” – сказал Господь, “Я закончу ее сегодня, и она будет моей любимицей”. Ангел подошел ближе и прикоснулся к женщине. “Господь, но она такая мягкая!” “Да, она мягкая, но я так же сделал ее очень сильной. Ты и представить себе не можешь, что она может выдержать и преодолеть. Она выглядит хрупкой, но в ней огромная мощь.” “А думать она может?” – спросил ангел. Господь ответил: “Она может не только думать, но и убеждать”. Ангел дотронулся до щеки женщины. “Господь, кажется, она у тебя получилась бракованная – она протекает”. “Нет, она не бракованная” – поправил ангела, Бог, “Это слезы”. “Для чего они?” – спросил ангел. “Они выражают ее печаль, ее любовь, ее одиночество, ее страдания и ее гордость”. Ангел был действительно впечатлен. “Господь, ты гений! Ты обо всем подумал. Женщина и в самом деле изумительна!” “О, да” – сказал Бог. “У нее есть силы, которые могут удивить мужчину. Она может смеяться, когда ей хочется плакать. Она может улыбаться, когда ей страшно. Она будет помогать другому, когда ей самой нужна помощь. Один лишь ее взгляд способен сделать то, что мужчине не под силу...” Ангел не мог произнести ни слова и стоял зачарован. Затем Господь вздохнул: “Но есть в ней одна вещь, которая совсем не так. Один недостаток, который если она сама не исправит, может испортить ей жизнь”. “Что же это?” “Она не знает себе цену...”
beautifullady22: (Default)
Я хотел бы заботиться о тебе - не желая тебя изменить;
Любить тебя - оставляя тебя на свободе;
Принимать тебя всерьез - ни к чему не принуждая;
Приходить к тебе - не навязывая себя;
Что-то дарить тебе - не ожидая ничего в ответ;
Уметь прощаться с тобой - не боясь потерять тебя навсегда;
Говорить с тобой о моих чувствах - не возлагая на тебя ответственность за них;
Делиться с тобой знаниями - не поучая тебя;
Радоваться тебе такому - каков ты есть.
Если и ты с такими же чувствами шагнешь мне навстречу - мы сможем обогатить друг друга.
beautifullady22: (Default)
От я багато читала і чула про те, що треба виходити з зони комфорту. Хоч моя думка була така, що це нормально -- мати зону комфорту, там відпочивати і відновлювати сили. Інше питання, що коли ти в ній як в теплиці якійсь живеш. Але тут в [livejournal.com profile] befor прочитала фразу, яка мені дуже сподобалась, "Если вы периодически выводите себя за границы вашего комфортного состояния, вы заметите, что эти границы постепенно расширяются." От зразу би так -- в тебе появиться більше комфортніших(тобто безпечніших) місць для життя. А то -- виходь з зони комфорту, розвивайся невідомо як і невідомо куди і невідомо для чого. А так все ясно -- освоюй для життя територію.
beautifullady22: (Default)
Почала читати, поки що тільки можу сказати, що затягнуло.

"Мужчины тянутся к женщинам за утешением или спасением. Ты меня спасла. Нашел в тебе семью. Сейчас скажу банальность: жизнь двоих гораздо счастливее, когда желание понимать важнее, чем быть понятым; когда желание сделать приятное не таит в себе планы получить что-то взамен, даже благодарность. Когда любовь не меняется даже на любовь, а только дарится."

В сердце каждого человека заложена сила, помогающая получить желаемое. Она не даст покоя, пока ты не дойдешь до той самой точки, к которой стремился. Все возможно при одном условии: по-настоящему хотеть того, к чему идешь.

Так нас часто просят о чем-то, а мы, поглощенные своими неурядицами, не сразу вникаем в то, чего от нас хотят. А когда наконец понимаем, то ответ уже не требуется, просто от нас уже давно ничего не ждут.

А зачем ты сам заключил себя в тюрьму? Страдания — не обязательный опыт. Ты живешь так и уверен, что эта жизнь одна только возможная и правильная. Отказываешься представить другой путь. Но у тебя две жизни, три, еще больше: та, которую ведешь, и те, которые пока только в мечтах.

Десятки незнакомцев, с которыми ежедневно сталкиваешься в перекурах на обочинах дорог. С ними можно даже поговорить, честно признаться в наболевшем — все равно больше не встретимся, нас не связывают общие воспоминания или чувство долга, одно на двоих. Рядом искалеченные и воспрянувшие духом люди — такие же, как я. С ними может произойти что угодно, но они все равно бредят любовью. Любовь и есть то самое, что вызывает желание жить.

Когда не слышишь голоса изнутри? Когда каждый вечер вертишь в руке мобильник и борешься с порывом позвонить особенному человеку, а в итоге бросаешь трубку на диван. Когда хочешь спасать только для того, чтобы спастись самому. Когда вкалываешь шесть дней в неделю, по вечерам бегаешь на курсы английского, живешь перспективой карьеры со словами «так спокойнее» и плюешь на ту любовь, что копится в груди. А ее непременно надо отдавать, оно для этого и образуется, кто-то вокруг в ней нуждается.

Опыту тоже не учатся, но им делятся — с теми, кого хочешь уберечь от падений, от которых не каждый в силах оправиться. Теперь ты предупрежден, теперь ты знаешь, как бывает у близкого человека, он смог, возродился, значит, и ты должен. Не всем дается одинаковое количество сил, но всем дается шанс на возрождение — его суть не в кулаках, а в осознании.

В эти часы можно преобразить то, что невозможно будет ни на йоту изменить в послеобеденное время. Исчезнет волшебство. Но оно неисчерпаемо, подожди, и следующим утром оно заново окружит тебя. Как же важно почувствовать его, не спутать ни с чем, не назвать совпадением... Волшебство обижается. Оно может долго крутиться вокруг тебя, стучаться в темные стекла солнцезащитных очков, которые ты не любишь снимать, а потом развернется, уйдет. Насильно мил не будешь. Пока оно уговаривает тебя, непременно есть тот, кто его ждет с нетерпением. У волшебства не так много времени, чтобы неделями, месяцами бегать за кем-то. Если ты его не видишь, значит, оно тебе не нужно.

Она нам дается бесцветной, с четко очерченными контурами и общим рисунком. Нам решать, с кого или чего начать и каким цветом раскрашивать. Это мы определяем. Ты пытался от этого убежать, отбрасывая карандаши в сторону. Тогда твоя раскраска и оставалась никакой, серой. В итоге серость обложила тебя со всех сторон, ты начал сливаться с ней. Так нельзя! Нужно самому выбрать цвета. Первым делом — раскрась солнце желтым. Или, хочешь, зеленым!.. Правда, порой силы иссякают, карандаши стираются. Но на то и придумали точилки...

Тебя ничем не удивишь, тебе не нужно ничего особенного, только самое малое, настоящее. Насытившись, во всем ищешь одного — спокойствия. Ты готов отдавать любовь, но в тишине прикосновений, когда слова лишние, а голоса — распугивают волю. Ты хочешь дружбы, но такой, когда молчание красноречивее любых слов, а поступки доказывают то, что невозможно доказать словами.

Нам ничего не нужно, кроме нас двоих. Такой вполне логичный эгоизм, к нему приходишь, пережив неоднократно одни и те же эпизоды жизни, извлекая урок почему-то именно в последний раз. Больше не отдаешь всего себя людям. Отделяешь кусочек от того, чем можешь поделиться, протягиваешь его тому, кто достоин и по-настоящему нуждается.

в сотый раз убежденность, что доверять можно только тем, кто тебе доверяет. Лучше верить не тем даже, с кем прошел не одну дождливую дорогу, а тем, с кем у тебя совпадение по главным для тебя пунктам. Проверка временем нередко подводит. То, что связывает двух людей в настоящем, порой сильнее любых испытаний прошлого.

Это прикосновение к мечте. Когда человек ее касается, у него в глазах появляется чтото такое, чего не увидишь даже в самый хороший день. Еще до замужества, признаюсь, я не очень хотела детей. Я думала, что они отнимают слишком много жизни, свободы. Сейчас понимаю: они и есть жизнь. Вторая часть жизни, проходящая параллельно c первой, твоей. Желание стать матерью должно прийти женщине одновременно с любовью к мужчине, с которым она хочет их вырастить.

Наверное, Погода, главное то, что мы все-таки нашлись. Мне хорошо благодаря тебе. Ты подарил мне новые горизонты. Вроде бы что-то такое уже было, но с тобой все совсем по-другому. Вот эта новизна — разве это не самое главное между мужчиной и женщиной?

— И у меня так. С тобой.

«Запомни, как бы тебе не было больно, ты всегда должна ступать так, словно идешь босиком по шелку»

"Все это научило меня воспринимать события, обстоятельства проще. Жить в реальном мире, а не в своей голове. Не прописывать сценариев, которые сбываются с минимальной точностью. Сейчас я прислушаюсь только к чувствам, которые переживаю в настоящем, никаких оглядок назад и бросков в будущее. Завтра будет завтра.

— Так ведь легче жить, Водопад.

— Точно. Жизнь не любит, когда у нее чегото требуют. В ней изначально есть все необходимое, нам остается это только разглядеть в общем изобилии и получить свое, желанное. Надо, несмотря ни на что, суметь переждать грозу, а когда появится солнце — оно зальет все сразу и беспредельно."

Нет, Погода, ничего стирать не нужно. Все — наше, все то, чем мы жили еще вчера. Человечеству нужны архивы, чтобы, оценивая себя вчерашнего, измениться завтра. Лучше оставить все здесь. Как минимум для того, чтобы, возвращаясь сюда, было с чем сравнивать, что вспоминать.

— Хорошо. Договорились. Все сложное, то, что снаружи, мы преодолеем. Лишь бы нам друг с другом не было сложно.

Она признается, что я стал ее маяком. «Благодаря тебе я обрела себя другую». А мне смешно. Эй, глупая, это же ты меня вернула к жизни, научила не оглядываться назад. Хотя... может, мы оба стали спасением друг для друга, привели друг друга в безопасную гавань?

А я раньше, прикасаясь к счастью, каждый раз спрашивала себя: надолго ли это? Думала о том, что буду делать, когда это закончится. Со всеми этими днями, вечерами, с руками, помнящими на ощупь черты его лица, беседами в скайпе с вечера до утра, планами сбежать за границу, хранимыми как святыня рубашками с родным запахом. Я слишком сильно боялась потерять все это. И потеряла. Страх приближает то, чего мы желаем избежать, но еще и отравляет жизнь сейчас. Надо жить без опасений. Без зависимости от того, что имеешь.

Любовь, бывает, не выдерживает даже недолгой разлуки. Слишком хрупкое чувство, для которого пренебрежение зачастую смертельно.

Я объяснил Водопад, что создавать приметы на основе чужих историй глупо, а окончательная разлука между двумя людьми никогда не случается, если не смирились оба. Когда чувства — настоящая любовь, а не долговременная страсть, к расставанию они могут прийти только вдвоем. Один может отказаться от другого, они могут разойтись на время на пике взаимных претензий, но потом снова сойтись. Если история не дописана.

Наверное. Каждый из нас коллекционер воспоминаний...

— Скорее, носитель, но никак не коллекционер. Коллекционировать что-то — значит лишать это жизни. Запираем в себе, держим, не выпускаем, руководствуясь эгоизмом, чтобы оно постоянно было в нас. И на этом мы не останавливаемся. Заполучаешь очередной «экземпляр» в копилку достижений, проходит тяга и азарт, которые были прежде, и уже стремишься к очередной, новой цели. Побольше в себя, побольше... А потом лопнешь, как мыльный пузырь, и окажешься пустым. Воспоминания — это не часть нас, лучше пусть они идут рядом с нами. У них свое право на странствие. Поверь, воспоминания знают, когда нужно отойти, на время исчезнуть. Жалуются на их постоянное присутствие те, кто сами же заперли их в себе.

Ты сама его создала, ты сама вложила в него необходимый смысл и извлекаешь из него то, что нужно только тебе. И каждый раз, прикасаясь к этому счастью, ты в сотый раз понимаешь, вот оно самое-пресамое главное в жизни. Тот самый смысл, который все ищут с азартом Шерлока Холмса. И то, что было «до» — эти игры в успешность, туфли в ползарплаты, сравнения в обертке чужих историй — все это фигня на фоне обычных спагетти, приготовленных любимыми руками

Рядом со мной женщина, в которой чувства уравновешены здравым смыслом. «Африка, цени шанс новой жизни! Там, под небесами, его дают не каждому. Цени, когда тебя обнимает любящий человек. Она всегда рядом, она готова выдумать любое оправдание трудностям и переводить на язык любви твои неуместные слова. Она будет рядом, если тебе будет плохо, ей не придется объяснять, что именно болит, где у тебя царапина или рана. Цени это. Даже не думай воспринимать это как должное».

Мне пришлось выбирать: бездушный ритм или содержательное спокойствие. Последнее мне важнее. Я замучилась противостоять, бороться, отвоевывать. Мне была нужна тишина. Ее и выбрала. Теперь представить себя не могу без этих мест

Знаешь, я боюсь тебя потерять. Вдруг наступит день, и Водопад останется без Погоды. Вдруг окажется, что я все придумала. Или это всего лишь сон. Первое, наверное, тяжелее. Но я хочу, чтобы ты помнил одно: я ни о чем не жалею и не буду жалеть. Мы есть друг у друга — это главное. Все остальное — приставка, окончание или... самообман. Люблю тебя.
beautifullady22: (читає)
Когда этот старик умер в доме перестерелых в маленьком австралийском городке, все считали, что он ушел из жизни, не оставив в ней никакого ценного следа. Позже, когда медсестры разбирали его скудные пожитки, они обнаружили это стихотворение. Его смысл и содержание настолько впечатлили сотрудников, что копии поэмы быстро разошлись по всем работникам больницы. Одна медсестра взяла копию в Мельбурн...

Единственное завещание старика с тех пор появлялось в Рождественских журналах по всей стране, а также в журналах для психологов. И этот старик, который нищим ушел из жизни в Богом забытом городке в Австралии, теперь взрывает интернет глубиной своей души.

Что ты видишь медсестра? Что ты видишь?
Что ты думаешь, когда смотришь на меня?
Капризный старик, глуповат…
С непонятными укладом жизни, с отсутствующими глазами?
Переводящий попусту еду?
Когда ты кричишь "Давай старайся!"
И кажется тебе, что он не замечает, что ты делаешь.
Вечно теряющий носки или туфли?
Ни на чем не настаивающий,
но позволяющий тебе делать с ним все что угодно? День которого нечем заполнить,
кроме как купанием и кормлением?

Вот что ты думаешь? Это ты видишь?
Открой глаза, медсестра.
Ты не смотришь на меня.
Я скажу тебе, кто я.

Даже сидя здесь тихо,
подчиняясь вашему распределению,
питаясь по вашему желанию.
Я все еще мальчик десятилетний,
живущий с отцом и матерью,
Братьями и сестрами
и мы все любим друг друга.

Read more... )

оригінал

Read more... )
beautifullady22: (Default)
От памятаєте я писала пост про те, що без любові ми наче й не живемо? В от я знайшла дуже схожу думку. Коли я знаходжу такі схожі думки, то вже точно знаю, що мені не здається) переходьте по ссилці і читайте статтю

- Человек живет пока его кто-то любит. Любого человека обязательно кто-то любит, иначе бы он не жил. Мать, отец, бабушка, дедушка, прабабушка, тетя, брат, сестра, дочь, сын, внуки, чья-то неразделенная любовь, влюбленный ученик, соседская девочка – у каждого есть кто-то, а у кого-то почти все. Но никто это не считает, всем подавай любовь какого-то чужого человека, воспитанного в другом доме, чтоб эта любовь возникла на пустом месте, чтоб к ней не прикладывать своих усилий, чтоб она была безусловной, как любовь матери или ребенка, и чтоб она была вечной. Вынь да положь такую любовь, иначе человеку кажется что он одинок и никто его не любит. Когда его действительно не любят, он болеет и умирает. Если кажется, что у человека никого нет, а он процветает – значит, либо у него кто-то есть, о ком он может и не знать, либо он любит сам себя – в хорошем смысле этого слова. Любовь к самому себе в хорошем смысле – это продолжение любви кого-то другого. Кто-то любящий дал понять человеку, что он достоин любви сам по себе, просто потому что он есть, и он в это поверил, и больше ему не нужно это доказывать, он уверен в этом сам. И он живет. Еще степень влияния чьей-то любви на благополучие человека зависит от него самого – он сам присваивает коэффициенты. Он присваивает любви своей матери коэффициент 0,01, а любви своей дочери коэффициент 100, и мать не может его спасти от безразличия его ребенка… Люди сами творят свою судьбу и имеют то, чего хотят. И все в их руках, пока они живы, ибо раз они живы – у них есть чья-то любовь, а из нее можно строить жизнь.
beautifullady22: (Default)
Когда я полюбил себя, я понял, что тоска и страдания — это только предупредительные сигналы о том, что я живу против своей собственной истины. Сегодня я знаю, что это называется Быть самим собой.

Когда я полюбил себя, я понял, как сильно можно обидеть кого-то, если навязывать ему исполнение его же собственных желаний, когда время еще не подошло, и человек еще не готов, и этот человек — я сам. Сегодня я называю это Самоуважением.

Когда я полюбил себя, я перестал желать другой жизни, и вдруг увидел, что жизнь, которая меня окружает сейчас, предоставляет мне все возможности для роста. Сегодня я называю это Зрелость.

Когда я полюбил себя, я понял, что при любых обстоятельствах я нахожусь в правильном месте в правильное время, и все происходит исключительно в правильный момент. Я могу быть спокоен всегда. Теперь я называю это Уверенность в себе.

Когда я полюбил себя, я перестал красть свое собственное время и мечтать о больших будущих проектах. Сегодня я делаю только то,что доставляет мне радость и делает меня счастливым, что я люблю и что заставляет мое сердце улыбаться. Я делаю это так, как хочу и в своем собственном ритме. Сегодня я называю это Простота.

Когда я полюбил себя, я освободился от всего, что приносит вред моему здоровью — пищи, людей, вещей, ситуаций. Всего,что вело меня вниз и уводило с моего собственного пути. Сегодня я называю это Любовью к самому себе.

Когда я полюбил себя, я перестал всегда быть правым. И именно тогда я стал все меньше и меньше ошибаться. Сегодня я понял, что это Скромность.

Когда я полюбил себя, я прекратил жить прошлым и беспокоиться о будущем. Сегодня я живу только настоящим моментом и зову это Удовлетворением.

Когда я полюбил себя, я осознал, что ум мой может мне мешать, что от него можно даже заболеть. Но когда я смог связать его с моим сердцем, он сразу стал моим ценным союзником. Сегодня я зову эту связь Мудрость сердца.

Нам больше не нужно бояться споров, конфронтаций, проблем с самими собой и с другими людьми. Даже звезды сталкиваются, и из их столкновений рождаются новые миры. Сегодня я знаю, что это — Жизнь. Чарли Чаплин
beautifullady22: (Default)
-- Странная ты.
-- Не странная, просто делаю, что хочу. И говорю, что хочу.
-- Непросто, наверное, приходится.
-- Не сложнее, чем другим. Они тратят время и сили, чтобы быть такими, как все, а я -- на то, чтобы бить собой. Затраты одинаковые. Результат разный.

Мацуо Монро
beautifullady22: (читає)
Розкажу, що я прочитала за січень. Бо в лютому тільки всякі підручники-посібники. Художню мені зовсім ніколи читати.

В. Синельников «Возлюби болезнь свою»
Read more... )

Лариса Радченко «Люди крыш». Read more... )

Гаррі Чепмен «П’ять мов любові у подружжі».Read more... )

Гаррі Чепмен «П’ять мов перепрошення»Read more... )

Грегорі Робертс «Шантарам» Read more... )

Карлос Кастанеда «Учення дона Хуана»Read more... )

Карлос Кастанеда «Особая реальность»Read more... )

Девід Мітчелл «Хмарний атлас»Read more... )

А це одна з книжок лютого. Вона не художня, але дуже класна. Так що мушу поділитися
Джулия Ериксон «Как убеждать людей».Read more... )
beautifullady22: (читає)
Давно вже збиралася той пост написати і пишу зараз, бо потім всеодно часу не матиму. А як матиму -- то ще щось треба буде зробити. І переконуюся, що про книги треба відразу писати, як прочитаєш -- бо всерівно потім думки не ті. Так от -- подивилася спершу фільм і він...ну середній. Але достатньо ні на що не схожий, так що рекоменую. Один раз подивитися можна. Коротко -- описується постапокаліптичний світ, де люди ведуть боротьбу за існування. А ще деспотична держава подавляє повстання і інакомислення. І от щороку 24 молодих людей (12 хлопців і 12 дівчат) з кожного дістрикту змагаються між собою -- змагання показують по телевізору. В кожному з дістриктів весь час перебувають миротворці, а попросту військові, які можуть розстріляти чи побити за будь-що. І одного разу вибрали дівчину. яка зуміла кинути виклик системі. Кіно саме по собі красиве досить -- картинки. Але зовсім не таке, як книжка. Бо я, звісно, потім прочитала книжку.
І перше що можу сказати -- то трилогія. Фільм знятий по першій книзі. Відповідно нас чекають ще дві частини. Друга має вийти на екран в березні 2013. Чекаю -- знову ж, бо хочу порівняти з книгою. Люди, які багато років боялися навіть голову догори підняти зуміли в тій дівчині побачити надію і символ на визволення, що звісно не може сподобатись офіційній владі.
У фільмі мені лише кілька моментів сподобалось -- коли Кітнісс вшанували в її дістрикті, коли той жест потім поширився в інші дістрикти і коли вона подружилася з дівчинкою з 11. Ну і ще стиліст -- він такий як і вкнижці.

А от книжка сподобалась. Мова йде від Кітніссс, і от такими короткими, скупими реченнями відкривається світ людини, яка змушена весь час виживати. Не знаю чому, але мені подобається апокаліптика як жанр і оті розповіді про виживання. В книжці розказано більше як вона думала, в фільмі її емоції не показані, вірніше показані не ті, що в книжці. Плюс ще там звісно є думка -- що навіть якщо ти сильний і розумній -- то всеодно не виживеш, якщо ти неугодний системі. Книжка конкретніша і така... без прикрас. А фільм як шоу вийшов. ну звісно то і є шоу -- весь фільм то закулісся. Але...
друга книжка теж описує ігри, звісно там є свої приколи, але сюжет нудний. А от в третій розповідається про повстання проти Капітолію. Мені вона найбільше сподобалась, хоча в кінці і сумно було. Але переповідати сюжет не буду -- читайте. Рекомендую. Вона ні на що не схожа.

І тут, захоплена чтивом я дізналась що вже існує так звана серія в літературі "Голодні ігри"

Скотт Вестерфельд серия Жестокие игры "Уродина или Мятежная".Лорен Оливер "Делириум"; Вероника Рот "Дивергент", "Обрученные" Элли Каунди

Дорен Олівер "Деліріум" -- дві книги, автором планується третя. Знову ж ГГ 16 річна дівчинка, в суспільстві любов і закоханість вважають емоціями, що приводили до війни, насильства і розрухи. тому в 16 років всім в мізках перепаюють ту частину, що відповідає за емоції. А тих, хто не погоджується на операцію, чи встиг вже закохатися саджають у психушку довічно. Але звісно є й рух опору. Досить непогано написано, особливо друга частина, де ГГ приєдналася до руху опору іживе в підпіллі. Але тут найцікавіше описано як людина, якій заборонялося відчувати, і якій змалку втовкмачували, що відчувши щось попадеш у психушку (на Еквілібріум схоже) починає відчувати, спершу навіть не розуміючи і не вміючи якось ідентифікувати свої відчуття, а потім вже усвідомлюючи, але як то буває з тим, чого навчишся в дорослому віці -- воно все аж занадто таке викристалізуване.

Read more... )


Вероника Рот "Дивергент"

А тут розповідається по світ, в якому існують чотири клани-спілноти, Безстрашні, Відречені, Ерудити і Дружелюбні (чи якось так)в 16 років проводиться ініціація. Хто її не пройде -- той стає позафракційним і живе на соцзабезпеченні. Фракції виконують свої функції, Відречені -- управлінські -- бо їх з дитинства виховують не мати нічого свого, не мати ніяких пристрастей -- то ж вони не займатимуться корупцією, Безстрашні -- охороняють кордони,Ерудити винаходять технічні новинки, Дружелюбні займаються с/г. Але ще бувають Дивергенти -- ті, хто під час ініціаціі виявив здібності до кількох фракцій. Правда дивергентів винищують, бо... вони якраз мають повести суспільство до нового шляху, а є сили, яким цього не хочеться. Мені оця трилогія дуже сподобалась (вірніше третя книжка ще дописується автором) власне тут добре показано як міняється людина, як повністю міняє свої звички, спосіб мислення і поведінку. Ну і тут теж є змагання в кожній з фракцій, схоже трішки з голодними іграми. Але найприкольніше тут -- моделювання. Тут всі змагання-випробування проходять в такій змодельваній реальності, якою керують оператори. Ну.. схоже на усвідомлений сон найбільше. Думаю він і став прототипом моделювання у автора)) і перемагає той -- хто зміг себе усвідомити і керувати цією реальністю.


Read more... )

Одним словом всі книжки рекомендую. Особливо любителям фантастики. здається я дуже сумбурно написала, але вже 3.00 ночі.))
beautifullady22: (читає)
Знову Ксенія Желудева мене тішить новим віршем. І я подумала, що як давно я вже сама не писала...

это теперь зима, а потом растает самый большой сугроб,
и нагрянет свет, и отступит хворь, и пройдёт озноб,
и живое тепло от ладоней твоих и стоп
разольётся везде, где лежала твоя рука,
где бежал твой шаг;
так и будет: знающие об этом наверняка
никуда не спешат;

это теперь никого, но и теперь мне не нужна твоя помощь,
не для того улыбаюсь тебе, чтоб уводил от болот и побоищ,
а для того, что в тебе сокрыто чудес и сокровищ
столько — в одном сердце не уберечь,
от посторонних глаз не спрятать, не унести;
а для того, что знаю: это одна из важнейших встреч
на моём пути.

Поки є люди, які пишуть вірші, і про яких пишуть вірші, то й зимувати не страшно)
beautifullady22: (одолень-трава)
В Ксении Желудевої новий віршик знайшла

воздух течёт сквозь тебя, дрожит под пальцами туго и горячо,
гул из-под рёбер плавится в тёплое невесомое вещество,
сердце грохочет так, что неминуемо сводит плечо;
чуешь всем своим ритмом, всем своим существом,
слышишь, судорожно глотая вдох:
так совершается древнее волшебство,
так происходит бог.

так к тебе ластится дикий зверь, поддаются огонь и вода,
отовсюду хлещет свет: залепляет глазницы и гонит тень;
знаешь, отныне тебя не согнёт ни одна беда,
не заденет ни одна дребедень;

так бывает: тьма сама оставляет твой дом тогда,
когда устаёшь прогонять её каждый день.

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:43 pm
Powered by Dreamwidth Studios