beautifullady22: (Default)
Думаю в післявеликодні дні якраз хороший час для такого запису.
Минулої осені побувала в Чорткові, але про саме місто і його замок іншим постом, а зараз розповім про церкву, яка мене вразила, бо такої гарної я ще не бачила, якщо не рахувати Лавру



Read more... )
beautifullady22: (Default)
Воскресне й Україна



Якось цього року все швидко. Зима швидко пролетіла, вже майже весна закінчилась. А всі думки про одне і те ж. Ходили сьогодні Паску святити, і тут швидко посвятили, а я люблю довго постояти, щоб ще подумати. Ну нічого -- завтра рано додумаю.) А взагалі якось не віриться, що свято. Нема святкового настрою...

От сьогодні цілий день з мамою сварилася "йди сядь, відпочинь, не будемо того пекти або того варити". Багато моїх знайомих паску купує, кажу давай і ми так. А потім подумала -- от без отого гамору на кухні, коли всі один одному заважають, і немає відчуття, що всі разом, що той день чимось відрізняється. Має бути в людини щось, що відрізняється, аби вона мала привід прокинутись від буденності і задуматись...
beautifullady22: (Default)
Ходили ми сьогодні з [livejournal.com profile] xtosjko на день відкритих дверей в Ботанічний сад, намоклися і намерзлися. але про сад я вам потім розповім. Після саду захотілося мені ще пригод гуляти (мало намоклася) і я пішла гуляти центром. зайшла в Петра і Павла, на хвилинку, сіла відпочити, а там якраз була молодіжна театралізована хресна дорога. ну я витягла фотик, думаю, зроблю пару фоток і піду, аж тут підходить до мене монашка (їх організатор) -- в неї сіли батарейки, і каже -- а ви могли б пофотографувати? а така гарна -- ну як на старовинних картинах і світла-світла, просто неземна. і голос гарний. так ніби і справді з якимось ангелом поспілкувався. і от я сиділа і фоткала, тепер редагую. І вистава сподобалась, голоси в них гарні, співали гарно. а в кінці, коли домовлялися за фотки, мені та сестричка сказала "хай вас Бог благословить" так приємно ^_^ робіть добро!))





Ну і вдогонку -- хочу піти на виставу в Заньковецької "Ісус, син Бога живого" -- хтось був? як враження? хтось хоче мені скласти компанію?))
beautifullady22: (одолень-трава)
Каждой собаке -- палку и кость
Каждому волку -- зубы и злость

Снова за окнами балый день
День вызывает меня на бой

Цой


Зараз багато зустрічаю -- "не знаю. що робити, як зібрати себе докупи". В мене трішки інакше очевидно психіка працює, бо в мені прокинулася зараз злість. Але я розумію людей, які почуваються розгубленими, коли спокійне життя вже не таке як раніше. Вони просто ще не прийняли нове життя. Перше -- життя вже не буде таким, як раніше. Навіть "як все закінчиться". Бо ви вже отримали нові знання і вони змінили ваш світогляд.

Колись, коли і я не знала що робити і було просто нестерпно, кожен день в щоденнику я закінчувала записом "Боже, не дай мені зійти з розуму". І тоді я дуже звузила коло думок (і відповідно переживань). Тільки до тих, які потрібні для виживання. В день я мала зробити роботу, приготувати їсти, зробити гігієнічні процедури. Все. Більшого я від себе не вимагала. Цього достатньо. Якщо для цього треба себе заставити -- треба тупо заставити. Мабуть мені легко зараз це говорити бо доводилось багато заставляти себе в житті робити те, що не хотілося. Хочу сказати що отак в різні часи періодично "щоб вижити" доводилось жити місяцями. Вижила. Ці три речі -- їсти, доглядати за собою, працювати -- вони постійні, константа, вони є завжди і на них можна орієнтуватися. Бо знаю по собі буває що здається, що весь світ зїхав з глузду і ти не знаєш куди кидатися, кого слухати і що насправді є вартісне, а що ні. Як би люди не бурчали, робота добра не тільки для матеріального забезпечення, а і для психіки в першу чергу. Поживете так тиждень і ваш розум відпочине і звільниться, ви будете мати якір, до якого можна привязуватись і від якого можна відштовхуватись. Ви вже не губитиметесь. Витерпіть тиждень.

Я от не можу зараз радуватись і займатися тим, що мене раніше тішило. Навіть фотки не редагую, а мені воно завжди настрій піднімало. Зате зараз я переробила купу тієї роботи, якої завжди уникала. Раз вам розподобались повсякденні заняття -- може вони були лишніми? Ми так багато тратимо часу на несуттєве. Зараз не час займатися тим, що подобається. Треба робити те, що треба.

Працювати і молитися. Молитися, щоб мати сили працювати і не зійти з розуму ( не в тому сенсі, що всі подумали -- а щоб розум був чистий і не піддаватися всьому, чим його намагаються затуманити).

Прочитайте всі "Жажда жизни" Лондона.

І не треба себе звинувачувати, що ви живі, а хтось інший ні. Просто не просріть своє життя. То ваш найцінніший подарунок, який дістався вам просто так.

upd: блін, так якось сухо написала, людям сумно, а я їм "працювати". ну щоб стало легше от просто саме зараз -- сходіть до церкви, якщо ходите, або на природу. спіть. спіть-спіть, спіть -- скільки можна без шкоди для бюджету. спокій, їсти і спати. ну фактично -- розвантажити мізки і підтримати організм. А організм розумний, сам справиться.
beautifullady22: (галактика)
Отож, в рамках безстрокової солідарності з усіма мешканцями України
ПРОВЕДУ БЕЗКОШТОВНУ ЕКСКУРСІЮ ЦЕНТРОМ МІСТА для кримчан, жителів сходу, півдня, центру. Звісно я не розкажу вам аж стільки всього, як розкаже екскурсовод, але щось трохи і я знаю. Принаймні на 2-3 години мене точно вистачить)) плюс розповім де дешево і смачно поїсти і що ще варто у Львові і навколо подивитися. Записуйтесь, не встидайтесь!
beautifullady22: (Default)
От подумалось, часто питають (чи хтось, чи люди самі себе) "Чи ви задоволені своїм життям?" А треба просто любити своє життя. І тоді воно обов'язково полюбить вас)) тому що ваше життя вже придумане для вас, воно унікальне і в ньому і справді багато причин для радості. Ну нехай навіть гілочка винограду, лак нового кольору чи просто гарна погода. Зараз я наповнюю своє життя любов'ю саме в такий спосіб -- люблю своє життя. Не себе, а все, що навколо і все, що мене радує.

А ще би було добре знати точну дату коли наступає момент, коли вже переболіло. Так би ти собі терпів, але точно знав, що він настане. А так в деякі моменти особливого згущування фарб починаєш думати -- а що, як я вже ніколи не буду щаслива?
beautifullady22: (ліхтар)
Цього року вдалося потрапити на екскурсію в музей-меморіал 35-ї батареї у Севастополі. Потрапила я туди доволі загадковим і містичним чином, але про це згодом. Єдине, що хочу сказати, що хоч і читала багато усілякої літератури на історичну тематику, про існування і бойові дії 35 батареї не знала досі нічого. І дивно, але в офіційній історії дуже мало цьому уваги приділяється. А знати таки варто...

Коротка історія )

Батарея №35, была вооружена четырьмя 305-мм орудиями в двух двухорудийных башнях, Управление огнем батареи велось с двух командных пунктов - главного и запасного, удаленных на 300-450 метров от артиллерийских блоков. Каждый командный пункт имел боевую рубку, дальномерный дворик, узел связи, автономную электростанцию, размещенные под землей в три этажа. Еще глужбе находились помещения приборов управления стрельбой. С артиллерийскими блоками командные пункты сообщались подземными галереями, проложенными в скале, на глубине около 20 метров. Галерея запасного командного пункта имела боковое ответвление, которое выходило к берегу моря и служило для вывода канализационных и дренажных труб, а также резервного выхода.





Фото )

Дальность стрельбы батарей позволяла им держать под огнем своих орудий огромную территорию вокруг Севастополя: на севере до Бахчисарая включительно, а на юге до Симеиза и Байдарских ворот.



Саме командування російської армії вважало дії батареї малоефективними

Read more... )

Завданням 11-ї німецької армії було перервати морське сполучення між кавказькими портами і Севастополем, а потім легко захопити саме місто після того, як закінчиться продовольство і боєприпаси.

Короткий виклад ходу подій 30 червня-12 липня )

План евакуації керівного складу армії





Фото приміщення і території батареї )

Екскурсію вони зробили на вищому рівні, і залишається тільки подякувати працівникам меморіал, що на одному ентузіазмі, без допомоги держави їм стільки вдається зробити, і, головне, поширювати інформацію.

Інформацію брала тут:

О. В. Щекотихин Херсонесская трагедия. Запоріжжя. Вид-во "Дике поле". 2012

Вікіпедія

http://35batery.ru/ru/history.html На цьому сайті можна інтерактивний план-схему подивитися.
beautifullady22: (Default)
Тільки що в Сільпо вибираю приправи, якийсь дідусь -- а ви бачили простий перець? Хитрим аналітично-дедуктивним методом я вияснила, що йому тре паприку, принесла йому пачку паприки, а він "А там ще такі є?")) відвела до стенду)). а потім (бо в мене в руках була тільки одна пачечка з приправою) якась тітонька, в якої був цілий возик напакований продуктами, пропустила мене перед собою на касі)).

До речі приправи і болгарський перець дешевше купувати в Сільпо. Ну то я так -- на замітку.

p.s. треба менше злитися і більше доброго робити -- тоді і добра більше привалить. а то я останнім часом тільки злюся.
beautifullady22: (одолень-трава)


Я сиджу на обриві на висоті 584 м над рівнем моря, а піді мною внизу 70 м прірви... Піді мною хмари легкою прохолодою вкутують зморені плечі гір, піді мною гори ділятися таємницями, які вони підслухали у вічності, піді мною дороги звязують минуле з майбутнім, а я отут на краю, а наді мною небо, а позаду довга дорога і пройдені кілометри тисячолітть, людських доль, історії, чиїхось слів, думок і нездійсненних мрій. І от ти проходиш рівниною, де колись були вулиці красивого міста, будинки, де жили щасливі люди, де потім воювали за кожен сантиметр землі, і все ж не змогли довго насолоджуватись завойованим, а зараз тут оселилися спокій і тиша, які нікого не пускають забрати більше ніж він може взяти з собою, суха степова трава лоскоче твої босі пальці і ти відчуваєш як у Бредбері, що десь на одній з цих доріг міг би зустрітися з кимось, хто жив тут набагато раніше до тебе. Зупиняєшся, стараєшся на мить осягнути все що тут було, вмістити це в одну секунду, сідаєш на краю прірви спиною до себе колишньої, залишаєш весь свій смуток і просто відчуваєш як дихає вічність поруч. І просиш в цього місця, в тих, що тут залишились, хоч і втратили все, сили. В них не залишилося міста, в них не залишилося кому розповідати все, що вони знали, але в них є що розповісти. І з кожним вдихом, з кожним новим кроком чуєш як в тебе вливається сила, впевненість, воля. Ти ще не знаєш нової себе, але ти вже чуєш в собі щось нове, відчуваєш начебто вони тобі схвально посміхнулися і ти вже не сама.
Бувають мандрівки або враження, що міняють всю тебе. Я не можу пояснити словами, що зі мною сталося на Мангупі, як я змінилася і що там відчула. ну хоч ти плач не знаю як про то розповісти і все. Звідси не можна забрати більше, ніж можна взяти з собою. Силу і волю. Рішучість, впевненість і жагу до життя. Життя, як найвищу цінність, яку треба берегти і передавати. Гордість за себе, звязок з минулим, надії на майбутнє, впевненість в теперішньому. "Що я буду робити далі?" - "Жити" відповідь, яка вибивала мене страшенно, аж поки я не зрозуміла, що це найкраще, що можна зробити і найкраще що може бути. То один з способів попасти на свою лінію життя -- жити на всі 100, але то вже зовсім інша історія.
beautifullady22: (ельфійка)
Люди прекрасні... Я вже писала тут, але зараз не про це.

Прекрасні, коли вони думають про щось своє вранці, їдучи в трамваї засніженим містом, коли шибки замерзли так, що не видно куди ти їдеш, і можна думати, що за ними не місто -- а якийсь зовсім незнаний світ, що ти вийдеш на зупинці -- а там -- чудо, якесь нетутешнє місце, де би ти зараз хотів опинитися...

...прекрасні, коли танцюють, розчиняючись в мелодіях і ритмах, коли час розтягується для того, щоб вони свій світ збудували...

...прекрасні, коли думають над чимось, коли їм раптово приходить в голову ідея і вони на якусь мить немов би завмирають для цього світу. але в очах в них в той момент відображається той, інший світ, де все можливо...

...прекрасні, коли думають про когось свого...

...прекрасні, коли повертаються втомлені з роботи -- вони тоді як маленькі діти, думають тільки про те, як заховатись у якесь спокійне, затишне кубельце...

...коли захоплені на всі сто якоюсь справою, яку вони роблять. тоді вони такі... ну ніби їм все вдасться, чи що...

ну так вже склалося, що зараз я рідко буваю серед людей, тому, можливо, вони мене і радують))
і ще багато всього, але я забуваю, серед тижня не маю часу і забуваю...(

і мені давно вже пора спати, а я сиджу і записую тут свої думки, уривки фраз і слів, хоч вони вже не тримаються купи. але хочу памятати...
beautifullady22: (ельфійка)
Друзі є для того, щоб оживити глюкнувший телефон, втішити тебе розмовами про чоботи і поміж іншим обговорити, з якою дівчиною краще спати -- босою чи в чоботах)))

і нехай вони інтернетні -- але вони живі. тепло від них живе) і я вже посміхаюся і мені весело, хоч працювати ще знову невідомо-доки. але то єрунда.

хотілося ще щоб п. 1 з минулого поста озвався -- але, може ми були один для одного якраз от такою мимохідною зустріччю -- просто доторком тепла. не всі люди зустрічаються для того, щоб далі йти разом -- дехто просто допомагає нам не оступитися на шляху. ми були один для одного ковтком чистого повітря (то з його слів) ну і з моїх теж)) але... друзів не можна тримати біля себе -- можна тільки їм світити.

от зранку знайшла таке відео -- вже передивилася його сто раз і ви дивіться.



Matisyahu - One day )
beautifullady22: (читає)
Христос Рождається! жжшники) світла, миру і добра вам і вашим родинам.

Сьогодні я вирішила мирно поспати цілий день, ну там кіно подивитись, книжку може якусь розумні почитати. але мене видзвонила коліжанка, щоб йти в Шевченківський Гай. Але попорядку.



Новий Рік я провела як і належить порядній змії -- поїла-поспала, поїла - поспала)))

Прогулятися різдвяним Львовом )
beautifullady22: (читає)
Якщо світ має тобі щось сказати - то яка різниц, як він то скаже - словами випадкових перехожих, фразою в книжці чи текстом в інтернеті. От надибала притчу, якраз дуже мені в даний час підходящу.

Read more... )
beautifullady22: (ліхтар)
от знайшла такі картинки у друзів - як на мене про головне, і сто раз знаєш - а сто перший побачиш і всерівно воно тебе піднімає

ви не дивіться, що я сьогодні тілько репостю - я ще й щось напишу, але пізніше, бо в мене тільки-що бульба вибухнула...(





Вірш

Apr. 7th, 2012 01:46 am
beautifullady22: (ельфійка)
И от нас, чем мы старше, реже будут требовать крупных жертв
Ни измен, что по сердцу режут, ни прыжков из вулканных жерл,
Не заставят уйти из дома, поменять весь привычный быт,
Ни войны, ни глухого грома, ни тягучей дурной судьбы.

Нет, всё будет гораздо проще, без кошмаров и мыльных драм,
Будут тихими дни и ночи, будут сны без огня и драк
И закат в одеяньи алом будет спать на твоих плечах...

...Но готовься сражаться в малом - в самых крохотных мелочах.

Не влюбляйся в пустые вещи и не слушай чужую тьму,
Помни - часто ты сам тюремщик, что бросает себя в тюрьму,
Даже если не мысли - сажа, даже если не стон, а крик
Никогда не считай неважным то, что греет тебя внутри.

Знаешь, это сложней гораздо, путь нехожен, забыт, колюч
Каждый в сердце лелеет сказку, эта сказка - твой главный ключ
И неважно, что там с сюжетом, кто в ней дышит и кто живёт.
Просто помни, что только это может двигать тебя вперёд.


Будь спокойным, как пух и лучик, никогда не борись с людьми
Ты - часть мира: коль станешь лучше, значит этим меняешь мир
Мир велик и неодинаков, он маяк, но и он - свеча.
Если ты ожидаешь знака

Вот он, знак:

начинай

сейчас.


от просто випадково в випадковому журналі знайшла. І не випадково, як завжди. прочитала, сиджу над ним, плачу. Я зараз майже весь час плачу, але то пройде. Просто так той вірш співпав. Зі мною сталася моя казка - от просто, коли я вже й думати за неї забула. Казку нам завжди дають. На, май її, тішся. Але ж тішся же! Бонусом же ж тобі дали, заслужила, значить. А що ми, ну добре, я - спочатку тішилась і все складалося, а потім забоялася - а що буде, як казка подінеться кудись? Як я її просто не вбережу? І от ті страхи - мені найбільше шкодять мої страхи - мучать мене, мучать і ти від страху просто дезорієнтуєшся, і безпорадним таким стаєш, як дитина.

Але я в неї вірила і вона в мене була. Я в ній жила. Поки не дозволила страху стати сильнішим за себе і все зруйнувати... І нам може здатися - світ такий реалістичний, що в ньому не до казок. Що є обставини, і вони такі нездоланні наче, що то є як є і не треба навіть боротися. Так, світ реалістичний. Абсолютно. В ньому кожен день стаються реалістичні речі, на які не можна не зважати. Але якщо ти засвітиш всередині свою казку, і пильнуватимеш щоб не згасла, ти зробиш всі оті реалістичні речі і не загубиш своє світло. То не обов'язково робити вибір, або світ, або світло. В них же ж корінь однаковий, бачите? Так, є обставини. Різні, всякі, які вже є. Ваші обставини то не є нерушима стіна перед вами. Обставини то конструктор. У когось він простий, і він будує собі як лего, кубик за кубиком, жовті, зелені, сині, квадратні будинки. А в когось складний, такий закручений, як ребус, що думати над ним, думати, складати його купи, щоб тримався, і ще раз складати і думати, не думати про обставини, а думати як скласти. І тоді знаходяться такі неймовірні ходи і розв'язки, такі вирішення - яких просто інакше б і не додумався. Але зауважте ще одне - той, у кого звичайне лего - він нічого крім заданого в певних рамках будинку з нього і не збудує. А ті, хто надумався добряче - він зможе сконструювати собі все, що завгодно. Я вірю, що ті хто натерпівся в житті, все-таки матимуть своє щастя. І хай то буде просто гола віра, поки я в неї вірю - вона мене і тримає.

Попереду страсний тиждень... Тиждень для роздумів, для того щоб зосередитись і стати кращим. Не кращим у співвідношенні з якимось ідеалом, а просто кращим. Світлішим. Вдячнішим. Я тільки недавно зрозуміла, якою треба бути вдячною за все, що маєш. За кожен день свого життя. Цілий отой тиждень разом із передсвятковим прибиранням гнатиму від себе ті страхи. Геть їх усіх поганою мітлою. З кожного кутика, звідусди. Не має страху. Не хочу я прожити своє життя у страху, жаліючи за тим, що могла б зробити, але побоялася. Страх то не війна, не голод, не метеорит і не потоп, щоб він заважав мені мати моє щастя. Я знов у собі відшукуватиму своє світло. Як то якомусь страхові дала його згасити, навіть не знаю. Нема страху. Хоч він природній і притаманний кожній людині, нема страху. Є світло. Тільки світлом ми можемо зробити все що треба, збудувати, залатати, все. Страх нічого не робить. Він просто чорна діра, яка все висмоктує, що є у нас найкращого.

Залишився один тиждень... Будь-ласка, будь-ласка, Боже, як я хочу щоб мені вдалося. Будь-ласка, я не прошу багато...
beautifullady22: (ельфійка)
В мене завжди з собою в дорозі мандрувальний записник - і то я зараз перепишу просто з нього.

Важко їхати з міста, в якому тебе ніхто не чекає. Тому мені і було так сумно останні дні. І як це можна пояснити іншим? Приходилося списувати все на мандраж передпоїздковий. А насправді от просто якось не хотілося і я не можу пояснити чому. Така апатія - що в тім укладі життя, за який так тримаюся? Звичність, і те, що наче примарне відчуття безпеки? А насправді світ тримає в запасі ще багато приємних не сподіванок. Першу ніч перед від'їздом я як завжди не спала і сівши в купе нила, що хочу додому. В купе крім нас нікого не було і я думала - от класно б так було до самого Криму. (я така наївна. що думала що морські поїзди курсують напівпорожні))

Цілу дорогу я збиралася просидіти в своєму купе, ні з ким не спілкуватися і не збиватися з сумних думок. Але в Тернополі зайшли молодий чоловік і літня жінка - я спершу подумала - внук з бабусею, а насправді то просто знайомі. І почали розмовляти. Я старалася вдавати з себе чемну, а про себе бурчала - от, не дають мені посумувати, а може до мене розумна думка прийшла би. Але потім слово за слово той хлопец мене розговорив. Хоча спершу мені здалося, що він умніка з себе вдає, але в результаті так вийшло, що він врятував і мен і мій відпочинок. Бо ми почали говорити на безліч різних тем, починаючи від книжок і закінчуючи метафізичними питаннями. Така штука, йому, як і мені в дитинстві здавалося, що оте все, що навколо - то є чийсь сон - наша свідомість, наші враження і з дитинства я аж боялася - а що буде, якщо отой Хтось проснеться? Тільки він то іншими словами описав. І ось так ми сиділи і говорили і помалу-помалу я почала відтаювати. Він добра людина і має дуже виразну міміку і от коли з ним говориш, відчуття таке, що тебе так уважно слухають. І в розмові з ним я зрозуміла, як то не пускати зло в серце (ми про то багато говорили). І він добрий от... зсередини - така доброта можлива або з великої сили воглі, або від великої внутрішньої повноти. І от коли тобі від внутрішньої повноти щось пробачать, чи просто так щось хороше зроблять. ти почуваєшся наче тобі подарували щось просто так, а коли від сили волі - то почуваєш себе винним. І ми отак говорили-говорили, різне, багато, про чоловіків, жінок, стосунки, вінг мені розповідав про свою дружину і як освідчувався, взагалі ми от говорили по то, що в стосунках чоловік відповідальний (відповідальніший) за жінку, "погоду в доме", про те, що в стосункх між людьми найперше треба бачити Бога, багато що з того too personal, і було якось так затишно. І от - ввечері ми пішли до провідника по чай - там така цікава установка що той чай робить - і він каже - ходи, покажу як чай робиться)) от просто він хотів щось хороше настроєпіднімальне іншій людині сказати/зробити - ну а що ти в поїзді зробиш) - нам провідник ще відкрив, показав всі ті прилади-градусники (воно так закрито, як електричні щитки) і ми чекали на чай, говорили, а потім поверталися через цілий вагон, з тими гарячими горнятками чаю - і то було так гарно, так якось... ніби лише в твоєму одному вагоні на цілому світі світиться світло) І знову говорили, поки полягали спати, а що я знов цілу ніч не спала - то відхилила фіранку і дивилася на зоряне небо, на станції і полустанки і чогось ще подумала собі - постаралася уявити - як то коли б зараз опинився сам один серед того поля а навколо темна ніч і тиша. Я завжди про таке в дорозі думаю

А наступного ранку він мене хотів пригостити то котлеткою, то карамелькою) І вже коли я зі своїми торбами вийшла з купе, він вийшов за мною, каже - з тобою так класно було спілкуватися - ти як сестричка, споріднена душа. І от ми один одному потиснули руки і я зловила себе на тому, що тримаю його за руку і просто не можу випустити з рук, от правда як когось свого. І цілий довгий сімферопольсько-ялтинський тролейбус я згадувала собі то і тим грілася, правда) мені від того аж посміхатись хотілося)
beautifullady22: (кава)
«Улыбнись, даже если тебе очень плохо, больно и хочется плакать, улыбнись по-настоящему, с искренней радостью, расправь плечи и выпрямись, как будто ты счастлив и горд и хочешь петь от счастья. Тело поверит и возрадуется, может, не сразу, но очень быстро, оно просто не умеет по-настоящему страдать, когда ты искренне улыбаешься. А вслед за телом опять возрадуется душа…»

Марина Семенова Бусый Волк. Ну от то я далі просвіт Вовкодава читаю - і там така фраза. От правильна-правильна фраза, правда так казав ще шаман Джулії Робертс у фільм "Їж, молися, кохай" - посміхайся печінкою.
beautifullady22: (ліхтар)
Ви не любите котів?
ви просто не вмієте
їх готувати


В суботу мені було дуже сумно, і от не через погоду - бо мені всяка подобається, а просто якось, ото знаєте находить, коли так толком задумаєшся. І я вирішила зробити що ніколи не робила і спекла печенькових котів:



В правому, верхньому куті крилатий летючий кіт, в нижньому ряду - кицька з кошенятами на прогулянці

і от якщо ви думаєте, що придумати дві пательні котів так, щоб вони не повторювалися то легко - то ви помиляєтесь. І до того ж я взяла пісочне тісто (ну мені треба було залишки утилізувати) і коти в процесі того, як пеклися "попухнастішали". Треба брати тісто, як на пряничну ялинку. І маю вам сказати, що коти (у будь-якому вигляді і за будь-яким рецептом) таки піднімають настрій. Тільки вони істоти дуже вразливі і від необережного поводження гублять голови, лапи та інші важливі частини тіла. Так що мені для фото прийшлося пазли складати.



котяче щастя)) от правильний кіт, знає, з чим треба на побачення ходити)



ну і ще трохи котячого щастя:





тепер я маю повне право сказати, що вмію готувати котів ))
beautifullady22: (ельфійка)
В Неділю, поки свята ще не закінчилися, і тішачись нарешті нормальним снігом, походила трошки і пофоткала шопки, правда тільки в межах центру.

То, що зараз зима і свята видно навіть на зупинці тролейбуса



дуже мені подобається ота хатинка, але напевно після свят її розберуть, ну якось влітку я її собі не уявляю



Read more... )

ну а так виглядала шопка в Преображенській церкві, просто там є рухомі елементи, то ж довелося зняти відео. тільки я чомусь коли знмаю, завжди різко смикаю - не виходить в мене поки що плавно знімати.

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios