beautifullady22: (вишиванка)
Я знаю, хто може примирити між собою мешканців сусідніх районів (міста), які часто виясняють, хто крутіший. Ви не повірите -- москалі!
десь по 12, чую, як молода компанія співає гімн, ну думаю -- останній дзвоник і все таке. А під моїм будинком, як ви вже знаєте, є дитячий садок. Там вечорами тусується своя компанія -- місцеві. А ті що співають, минають той садок і от дівки з садка починають верещати, типу як на концерті. То вони хотіли для підтримки, але ті хто співали подумали що на них наїжджають і до тих в садку "Закрий рота" звідти їм "Сама закрий" аж поки якийсь хлопець не догадався крикнути "Слава Україні!" тут вони почали кричати один одному гасла і настрій у всіх покращився. далі компанія пострибала під вигуки "Хто не скаче -- той москаль!" В мене настрій теж покращився. Українці прекрасні! Принаймі діти в нас ростуть свідомі.
beautifullady22: (Default)
Зараз всі навколо говорять про політику. Навіть 8 березня в кафе за столиками) навіть малий на високому замку в парку питав тата, чи буде війна. Вчора виповзла на свіже повітря -- дві бабульки -- принесли в торбинках їжу, сіли в лісі -- влаштували собі пікнік -- і говорять -- при чому то російськомовні бабульки (!) -- "В Крыму будет новая Чечня. Там будет только военный город, где будут ходить только военные и больше ничего" І ще там щось про те, що таки можна було Крим втримати. Ну одним словом, вони точно не хочуть, щоб їх рятували)) Сьогодні теж повзу в ліс -- хлопець йде зі стадіону -- і по телефону балакає -- я так зрозуміла обговорює особистість Сашка Білого. Діти на майданчику (напевно про якогось ровесника) він українець але народився не в Україні.

Цю націю не переможеш. Українці -- я вас люблю!)
beautifullady22: (одолень-трава)
В нас на районі (гг))) раптово вимкнули всі ліхтарі. В будинках світло світиться -- але на вулицях -- суцільна темрява. Не знаю, чи то той, хто відповідальний за ліхтарі так новини задивився, аж забув їх увімкнути, чи що. І якось так моторошно. От знаю -- що та вулиця має якісь свої, в певних геометричних рамках межі, але коли вона поглинута отим чорним, аж бархатним мороком -- здається -- що вона безмежна. Ніяк не можу себе привчити спокійно почуватися у темряві. Я її не боюся панічно, просто мені якось стає неспокійно, скільки б я не повторювала про себе мантру про те, що "я єдина з усесвітом" чи щось в тому ж дусі. А ще в темряві почуваюся дезорієнтованою. Бо немає верху-низу -- одна безкінечність.

І деколи, коли звідусіль на тебе накочує темрява, ти знаєш, що якось дочекаєш до ранку, але сам собі здаєшся таким маленьким, що вже не має значення той ранок, здається світ вже назавжди буде таким гіпертрофованим. Найголовніше тоді не тратити час. На страх чи чекання. Налякай темряву спершу, ніж вона налякає тебе. Особливо це важливо, коли здається, що і так вже нікуди відступати. Темрява змушує тебе відчувати неспокій, не робити того, що хочеш? Гни свою лінію і вір хоч у що небудь. Фактично будь-яка віра (не особиста, а колективне вірування) -- це спрощене на такому рівні щоб довести до свідомості якомога більше людей поняття про те, що те що відбувається, навіть якщо воно не подобається -- має вищий зміст, а значить все йде як треба. Людей заспокоює ота думка -- "на світі все як треба". І деколи варто штучно її на деякий час собі думати. Темряву головне не впускати всередину, не ставати таким, як вона, бо тоді розчинися у ній і вже не зберешся назад.

Для мене досі було два виходи, коли доводилося залишатися сам на сам з темрявою. Або намагатися до неї звикнути, тренувати свою сміливість і спокій, але це дуже швидко втомлювало, або заплющувати очі, і думати про щось відсторонене, чекаючи ранку. Бо ранок так чи так прийде. Це напевно єдиний відлік у темряві -- ранки, що приходять і свіжий. новий день, який треба далі проживати. І темрява мабуть сама по собі не така вже й страшна -- це всього-навсього інший набір фізичних умов. Інший набір фізичних умов, до яких треба пристосуватися, навчитися в них орієнтуватися і виробити нові правила поведінки. Рано чи пізно прийде і здатність бачити у темряві і здатність швидко орієнтуватися. І тоді станеш знову господарем обстановки.
beautifullady22: (Default)
Під сусіднім гуртожитком молодьожж (по кількості десь 2/3 студ. групи) репетують ві-та-є-мо!!! вже кілька раз з 12-ї. Видно вирішили зробити сюрприз, привітати з самого початку дн, ніяк не можуть добудитися іменинника. Весна)))

* * *

Йде по вулиці дядько, говорить по телефону.... "може бути проблема з проводами.... чувак, ти так компютер спалиш, то тобі не жигулі")))
beautifullady22: (ліхтар)
Все неприятности рано или поздно заканчиваются

з розмови


Так мені сказав один друг в розмові. Так воно і є. І ще -- от колись я думала, що світ рушиться надовго. Потім, що світ рушиться тільки на 3 дні. А тепер бачу що він зовсім не рушиться, бо те що ти собі набудував -- твій дім, пакетики чаю, красиві горнятка, речі, які ти любиш і які люблять тебе - вони нікуди не одінуться. То просто не в силі якоїсь одної людини знищити весь набудований вами світ. Тому зовсім не бійтеся -- світ нікуди не рушиться. і не лінтяйтеся -- набудовуйте і набудовуйте собі -- воно вам потім помагатиме і буде завжди з вами.

Поза тим в мене клубок в горлі і немає слів. І сліз теж немає. Але фігово так, що капец. Але що вже. Я просто часто зупиняюся щоб часто подихати. Багато проблем і суму можна просто продихати. Здається для того навіть спеціальна техніка якась є, названа якимось хитрим словом)) Я тут якось непомітно для себе встигла ще раз змінитися. Мені вже не потрібна агресія чи злість, щоб далі жити (хоч злюся я далі)). Мені хочеться простоти, спокою і впевненості. Концентрації. Я от почала звертати увагу на такий тип жінок, от знаєте є такі прості але живі водночас. Надійні. Простих дівчат в футболках і сандаликах є багато. То не те. То важко пояснити. Раніше я думала -- як в них напевно все грусняково в житті, коли вони ніяк спеціально не стараються хоча б слідувати моді. А тепер я навчилася вирізняти їх з-поміж інших, навіть тих, в яких може і справді все грусняково. Вони інакші -- вони світяться. От є така простота і водночас впевненість, що світиться. З такими людьми не страшно навіть вночі незнайомою дорогою кудись йти. То не означає, що вони строгі, серйозні або занудні. Скоріше навпаки))

Гуляла сьогодні в лісі -- якийсь злий дядько вигулював маленького песика -- лабрадора десь міс. 3-4. А той за ним йти не хоче. А за мною побіг)) Ну а я ж гуляю взад-вперед по одній алеї вертаюся назад. Дядько знов того песика гонить. І сварить аж матюкає. А той знов за мною біжить))

от думаю нафіга такому здоровому і накачаному дядьку такий маленький дитячий песик. Йому би боксер, який би повернувся, і вгриз добряче за таке ставлення до себе. Але напевно такі люди щоб позлитися вибирають таких милих і маленьких. А вони всі до мене біжать)) Коліжанчині собаки теж до мене біжать ховатися, коли вона на них сварить, хоч на інших гавкають.
beautifullady22: (Default)
Люблю влітку ходити в супермаркет за продуктами десь в 10 год. Тихо, прохолодно, завжди уявляєш собі, як тут стане коли всі розійдуться. Контингент знову ж інший. Не той, що в час пік. Тут тільки замріяні філософи-полуношніки, або люди, яким в 23.00 щось приспічило. От за такими особливо цікаво спостерігати. А потім вертатися додому, вулиці вже холодні, повітря свіже, ніхто нікуди не спішить. Жаль, що біля мене цілодобового супермаркету нема. Там би ще цікавіше було.

* * *

Їхала з Ашану додому -- бачила на Науковій цілу колону велосипедистів на різномастних велосипедах. Рухалися кудись гм... на Сихів, певно. А потім на Городоцькій бачила як трамвайчики їхали спатки в депо)) А ще чула, як якась дівчинка за допомогою слів long і quickly намагалася пояснити іноземцю, як доїхати в центр))
beautifullady22: (Default)
Вийшла собі в ліс голову провітрити між компютером і компютером.Сіла на лавку, сиджу. Через дві лавки двоє чоловіків, ну може по 35 років, спочатку обговорюють скільки хто заробив -- і по мові чути, що вони сурові справжні чоловіки, які після важкої роботи розслабились за пляшкою пива. А потім десь по через дорогу побіг їжачок -- і вони -- йожик! Один навіть на мобілку сфоткав, другий в руки взяв, погладив, почекав чи не розкрутиться, потім поклав з дороги на траву, і вони сиділи, дивилися поки він не розкрутиться і побіжить.)) Ну, якщо двоє сурових чоловіків здатні стати мімімішними при виді їжачка, то я спокійна за світ. Спілкування з природою збило їхні думки на щось більш високе, і вони почали говорити про те, який багатий і різноманітний наш світ.

-- То що ти знаєш про світ, то фігня, порівняно з тим, що на світі ще є.
-- От наприклад Стоунхендж...
-- Та що там Стоунхендж! Чувааааак, ти знаєш, що таке Наска??...
Занавес.
beautifullady22: (Default)
От напишу щоб не забути, а як ще щось помічатиму, то дописуватиму. Хоча оцих трьох вистачає на хороший місяць.

Йду додому -- і от чую щось таке невнятне "ді-ді, ді-ді" взагалі то я доволі розсіяна, але привчила себе звертати увагу коли щось таке вже зовсім дивне мимоволі помічається. Бо розсіяні люди теж все помічають -- вони просто уваги не звертають)). І от привернув увагу той звук -- він же ж не природній -- значить щось не те. Шукаю джерело. Переді мною стоїть дідусь -- а до нього біжить малеча -- ну десь може 2,5 роки -- і от -- ну то десь 5 кроків відстань -- але під гірку, то вона довго її бігла, і біжить, і от собі під ніс щось там говорить -- мені, звісно, розібрати вдалося лише "ді-ді", але вона посміхається, радість вчувається в голосі -- от так, як то буває в малих дітей, і головне -- вона біжить до того, хто її любить. То таке було -- ну як вектор світла якогось. Вона ще не сумнівається, що можуть не любити. Малим дітям здається, що їх взагалі всі люблять, а хто не любить, то він просто злий, але причина точно не в них. Записую, щоб не забути, що я таке гарне бачила.

* * *

Гуляю лісом. А туди треба теж на гірку. І поки я витираю в сніг кросівки від того болота, яке встигла поназбирувати по дорозі -- мене обганяють чоловік і жінка років під 50. Видряпалися на гірку, жінка ще спитала чоловіка, чи йому не важко, чоловік пожалівся їй що жарко)) І от йду собі тими місцями в яких ще з осені не була, навколо тихо-тихо так, чути як дерева шепочуться ( то їхнє гілля так одне об одне треться) і дивлюся -- сидить під одним деревом хлопець з дівчиною -- такі молоді, веселі щасливі -- от перші ранні пташки в тому лісі. Вирішила їм не заважати -- пішла в інший бік лісу. І там побачила того дядька і тітку -- вони сиділи точнісінько як той хлопець з дівчиною. Повторюся, їм вже років по 50, ну не знаю, може в них немає грошей поїхати до міста на каву, але все ж думаю, що просто їм хотілося побути разом, тому що весна. Вони не полінувалися видряпатися нагору в той ліс, пройтися по тому болоті для того, аби разом от просто побути. Щоб відчути, що в них є свій світ -- світ на двох. Щоб згадати себе молодими. І щось мені так здається, що вони недавно тільки почали зустрічатися. І в 50 років тримаються за ручки, обіймаються в лісі і ще здатні тішитися весні.

Ну чого мені не спиться вже цілий тиждень? А-а-а!
beautifullady22: (читає)
Христос Рождається! жжшники) світла, миру і добра вам і вашим родинам.

Сьогодні я вирішила мирно поспати цілий день, ну там кіно подивитись, книжку може якусь розумні почитати. але мене видзвонила коліжанка, щоб йти в Шевченківський Гай. Але попорядку.



Новий Рік я провела як і належить порядній змії -- поїла-поспала, поїла - поспала)))

Прогулятися різдвяним Львовом )
beautifullady22: (читає)
От новий віршик Котика Басьо
я завжди, коли її вірші відкриваю, задаю якесь питання

Попытка понять Его замысел безрассудна.
Так может, пора успокоиться и поверить?
Когда мы тонули – Он посылал нам судно.
Когда мы устанем плавать – Он даст нам берег.

І головне, що я для себе теж цього висновку дійшла. Хотілося б, щоб не тільки я...

Але світ недарма ж зі мною говорить...

А за вікном майже весна така груднева-груднева ніч. Я б навіть сказала лютнева. Вітер віє, гримає шибками, шпурляє у них снігом отакими шурхочучими звуками. Я виключила світло, щоб не будоражити інших, але мені отут серед холодної зимової ночі у високому будинку якось моторошнувато одній у темряві... А совувати мені знову не знаю доки...(

Я знову їм аджику вприкуску з чаєм. Цього року у нас дві аджики -- мамина і моя. В свою я поклала стільки перцю - що з'їж ложку -- і ти вже живіший всіх живих. Мама свою приготувала більш розсудливо. Але на вигляд вони однакові, і стоять в комірчині поруч. Але хитрим аналітичним способом я все ж вирахувала свою (попередні дві попадались мамині) -- з'їла 5 ложок.

Оскільки хроніки по місяцях я так і не пишу, то напишу вчорашнє. Чимось і воно знаменне теж. Йде тато і двоє хлопчиків десь років по 4. Ну і той сніг їм в кайф, а на мороз глибоко начхати. Один зірвався і побіг - під гору по тому снігу)) Біжить - тішиться. А другий став і плаче -- а ХХХ мене обігнаааааав... тато: треба його доганяти, а не плакати ))

приймаю ставки на те коли я сьогодні (завтра?) ляжу спати
beautifullady22: (пляж)
Минулих вихідних мою абсолютно тиху, мирну і нірванисту прогулянку лісом нарушив голосний гавкіт. Я якраз втикала в зелені дерева і розмірковувала про щось на кшталт вічності і неперервності(і шукала себе в тій вічності) - а тут мене прямо так з небес на землю. Дивлюся - дядько і собака, ну як собака, так - моська. Зразу і не побачила. Дядько каже - "не звертайте уваги" я "ну як не звертати, як так головсно гавкає" дядько "дома гавкати не можна, і на вулиці не можна, що ж то за життя, коли і не гавкнути. а ми такі маленькі, що мусимо гавкати щоб на нас не наступили (?!)" я розумію, коли тварин люблять, бо сама їх люблю, але отаке виправдовування коли собака наглий, а господар замість виховувати ще в дуеті з ним гавкає то мене виводить

* * *

вчора йду додому - йдуть в центрі хлопець і дівчина, в неї зелене волосся, в нього - салатове. Зразу видно що вони одне одного знайшли)) Але то класно, правда, коли двоє людей однаково схиблені, одному й тому ж радуються, а не переробляють кожного під себе.

а вже зовсім пізно ввечері дома йду - назустріч хлопчина з сопілкою, йде і на тій сопілці щось там пробує грати. година пізня, вулиці порожні - от він йде і йде, губиться в пізньому серпневому вечорі а над сонною околицею звучить його сопілка. Уммм...

взагалі-то таких моментів багато було, але я понадіялася на свою діряву пам'ять, гррр...
от давно хотіла такі завести, але все мені здавалось, що от заведу - і перестану все помічати. ну я старатимусь не переставати, а то як не запишу - всеодно забуду.

і з першим днем осені, френдики! він сьогодні на диво літній) а я традиційно не спала ніч meow...

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:40 pm
Powered by Dreamwidth Studios