beautifullady22: (Default)
От напишу і спатки лягаю. Ага, я люблю якийсь філософський пост написати, а потім зранку коменти читати) Так що коментіть, не встидайтеся, я радуюсь))

А то всі навколо про незалежність від стосунків, про те, що ми самі собі керуємо емоціями, і ще треба дистанцію тримати (бо бездистанційно закохуються тільки хіба що якісь студенти) От я думаю, що неможливо бути закоханим і незалежним одночасно. Все рівно (якщо ти справді любиш, а не просто якесь тимчасове захоплення), то коли тому кого любиш погано -- і тобі сумно, коли в вас якісь неполадки -- ти тєряєшся, ну і яка дистанція може бути коли ти або любиш на всі 100%, або коли дистанція -- то вже просто симпатія. Разом весело і зручно, а вже коли не весело або не зручно, то ти собі дистанціюєшся, та й усе. Який простий вихід. Ну і розрізняти слід -- коли погано, бо неприємності в коханої людини, чи коли погано, бо з тобою так поводяться. От це напевно і є те, що всі мають на увазі. Але коли кохана людина свідомо робить тобі погано, боляче і не маже коліна зеленкою і не дмухає на них -- ну, просто вже не варто ставати дровами в тому багатті. Тут головне, щоб співвідношення, коли тобі погано не перевищувало коли тобі добре. Бо то вже не стосунки.

Амора делірія нервоза, одним словом
beautifullady22: (Default)
Напишу може трохи й сумбурно, але я сонна і через мої мізки сьогодні пройшло купу інформації.

Так от -- є в мене одна проблема з чоловіками. І я хочу по це поговорити.)

Бо от я вже так помічала і не раз, чоловікам в мені подобається запал, активність, ота шуршащість і не сидіння на місці. Те що я "свій хлопець". І оте "коли ти чогось хочеш, то не бачиш перешкод". Хоча то не то. Я бачу завжди навіть забагато перешкод -- просто я вірю в неможливе і сподіваюся на нього. А потім, коли я собі повірю що от -- даний екземпляр чоловіка дуже сильний супермен і в нього все виходить, і можна вже нарешті (!) нікуди не бігти, а просто спокоєм насолоджуватись, а він про все подумає і так, як буде добре для тебе теж, тільки но ти розслабишся (чи то даш слабинку), почнеш довіряти свої думки чи сумніви, чоловік який тебе завойовував поки ти сильна починає чого ти то не зробила чи чому ти то не зробила. (А ти в той час сидиш і радуєшся що все добре і не рухаєшся лишній раз щоб то не змінилося і нікуди не поділося). І тут ти йому свої сумніви і дискомфорт розказуєш і ділишся як найближчому, а він не розуміє -- йому здається що ти тупиш. Бо раніше ти йому сумніви не довіряла, а переводила розмову з сумних розмов і думок в інше русло, тож їх ніби то й не було. А було все класно і весело. А зараз він злиться бо ти тупиш. А ти йому кажеш "я взагалі не знаю що робити"( а коли я тєряюсь то мені треба перш за все щоб мій світ знов зрівноважили і поставили на місце, а тоді вже в знайомому світі я не так тєряюсь) і от за тим зрівноваженням я йду до чоловіка. Бо з чоловіком мені комфортно якраз тому що він може зрівноважити світ. а він -- ану я отак чи отак вчиню і поспостерігаю що ти зробиш і яка буде твоя реакція. Бо ти робиш не те, що я хочу (чи може просто розраховую, що ти то зробиш, бо я до того звик), і я свою незгоду тобі продемонструю. І оте демонстрування ще більше розрівноважує. Ну і так по колу.

Як бачимо тут йде розмова на двох абсолютно різних мовах, ну і тому нема точок порозуміння.

розвязок цієї дилеми я бачу в двох варіантах

1. Сильна жінка, яка всюди шуршить, не звертає уваги на перешкоди і кидається на амбразуру, і не відчуває при цьому дискомфорту. Але в неї нема чоловіка, тому вона кицька яка гуляє сама по собі.( і збоку то виглядає ніби вона сильна і їй все пофігу) А насправді просто все пофігу, бо легше відчувати пофіг, ніж сум.
2. Жінка, в якої є чоловік -- але вона вже нікуди не спішить, а тихенько собі мурчить, за спиною в того самого чоловіка, і підтримує баланс, а не біжить підкорювати нові обрії. Але чоловік від неї цього не чекає. Він просто радується що вона є і нікуди не дівається.

одним словом чоловіки мають поводитись як чоловіки, а жінки як жінки. Хочу назад на два століття.
beautifullady22: (ліхтар)
"Чоловіка треба любити а не розуміти" -- от тільки що до мене прийшла отака думка. Зрозуміти його можуть і друзі на пиві, чи в гаражі, чи де там вони ще збираються. А от любити зможе тільки жінка. Ну чому я того раніше не розуміла?! Все життя тільки те і робила, що намагалася розуміти чоловіків. А могла просто любити, і було б простіше і чоловікам і мені)

За цим в мене питання -- чоловіки -- нащо ви шукаєте жінок, які б вас розуміли? Що ви від них хочете?
beautifullady22: (Default)
Якось так вже складається, що друзів-чоловіків у мене більше, ніж друзів-жінок. І що я спостерегла. Чоловіки не переймаються і не сумують так довго (і натхненно) як жінки. Вони все по-іншому сприймають. Якщо якась жінка не з ним -- значить вона просто "не його" жінка. і усе. І спокійно собі живуть далі -- вони скоріше оговтуються, для них то не трагедія і не кінець світу. Вони набагато скоріше виявляються здатними починати нові стосунки -- то напевно обумовлено генетично ще з первісних часів (просто зараз так модно -- корінь всіх бід в генетично запрограмованому шукати, ну як у фрейдівські часи в нещасливому дитинстві). Вони постійно будують (стосунки чи результат в іграх-стрілялках), бо настільки по себе хорошої думки, що вважають що вартують -- мати. І я вирішила брати приклад з своїх друзів-чоловіків) І взагалі останнім часом бачу коли "тєряюсь" і не знаю, яке рішення прийняти, думаю, щоб сказав хтось з друзів-чоловіків.
beautifullady22: (поцілунок)
[Error: unknown template qotd]

вірю. кохання у таксофонах залежить не від таксофонів, а від людей. от які і наскільки вони люди - таке і кохання збудують. кохання ж не трапляється - його будують. можна будувати коли під носом, а можна і на відстані. головне рук не складати. і в дечому воно навіть своєрідніше. воно - ваша спільна історія. хоч і грусняково деколи. Але, як казала мені ще в далекому 2003 одна співробітниця - ти знаєш, що він десь є. Знаєш, що він собі десь ходить, дихає, щось робить, щось думає - і харашо. Ну і правда харашо. Є на світі десь душа та, що для тебе. Харашо ж.

А ви вірите?
beautifullady22: (читає)
"Маленькая глупая белая кошка знает, что такое любовь.
Любовь - это лежать на неудобных скользких коленях неудобного скользкого, постоянно шевелящегося любимого существа, сползать с них каждые несколько минут, но не выпускать отросшие после стрижки когти, не цепляться, а шмякаться на пол, вздыхать, запрыгивать обратно на скользкие неудобные колени, сворачиваться клубком и снова сползать на пол, но не выпускать когти, не цепляться, падать, вздыхать и возвращаться - и так до бесконечности.
Глупый большой неудобный и скользкий человек тоже знает, что такое любовь. Любовь - это сидеть в неудобной позе, задрав колени, едва касаясь пола кончиками пальцев ног, стараться поменьше шевелиться, чтобы маленькая глупая белая кошка падала и вздыхала как можно реже, и в этом удивительном мире, сотканном из глупости и любви, было чуть больше тишины и покоя."
(Макс Фрай)

от так правильно сказано - затримати на трохитишу і гармонію світу. і любов вона така - падать, вздыхать и возвращаться - и так до бесконечности.

знайшла в жж olenya-lli

а ще знайшла у френдстрічці полозкову - гарно вона тут говорить - про спокій, тишу в собі - і про що життя важливе для нас як ми його проживаємо на всі 100% собою а не світом

beautifullady22: (Default)
Щоб розставити всі крапки над "і"

Оскільки оцей мій пост ще й досі не дає спокою людям, та ще й так, що от вже вночі я зібралася спати і тягну руку до вимикача а мені приходять смски стосовно поста, ну вимикачем звісно клацнула, бо сон, особливо в Б'юшному випадку, то святе,

Народ, в своєму жж я пишу ПРО СЕБЕ, а з вами я ГОВОРЮ - в коментах, приваті чи вживу. При тому про себе я пишу між рядків, хоч ісамі рядки мабуть рідко хто читає. Але не в тому суть -

Оте речення, яке всіх перебудоражило "Треба інколи ходити межи адекватні люди" мало пыд собою логычне продовження "Треба інколи ходити межи адекватні люди, а не лише втикати в монітор" - бо перед тим я провела 5 год підряд перед монітором, а ще перед тим багацько годин між багатьма незнайомими людьми що для інтраверта-кінестетика всєгда слєгка шок. хоча втомилася здебільшого бо переживала чи добре в мене все вийде. А потім біля мене сиділа Аня і просто тримала мене за руку. І от то я і мала на увазі - друзі просто сидять біля тебе тьоді коли тобі погано чи ти змучена, і не питають нічого, не хочуть щоб ти була веселою чи ще якоюсь там, щоб зразу вникала "в тему" - просто сидять поруч і тримають тебе за руку - щоб тебе зовсім в безкрайній космос не віднесло. І в той момент Аня очевидно була адекватніша або хоча б притомніша за мене. Все - більше ніц в тім пості не говорилося.

І ось відколи веду жж - є люди з якими розвіртуалилася, подружилася і періодично спілкуємось, і тут я інколи думаю, як добре що живу в часи жж - бо як би інакше їх зустріла, є люди з якими просто інколи бачимось, є з якими подружилася але ще поки ніяк не розвіртуалюсь( Але пишу я ПРО СЕБЕ - я ж не можу написати про іншу людину, бо не можу влізти їй в голову. І пишу про те що от я втомилась, а хочу бути такою, як ті,що менше втомлюються. І все.

І взагалі - я чесно попереджаю, що в мен сумбур і я все сприймю по-своєму.. І пишу теж по-своєму.. Як ви вирішили зі мною спілкуватись - то ж сприймайте мене такою, як я є. Я ж вас сприймаю.
beautifullady22: (кава)
Ось, знайшла таку чудову оповідку в hand-wolfy

- Я думал, ты принесешь мне счастье, которое я ищу уже сотни лет. Говорят, вокруг тебя случались чудеса: люди богатели, развивали свое дело, девицы удачно выходили замуж…Скажи, так ли это на самом деле?
- Я просто дарила им немного удачи, тем, кто рядом. Все остальное они делали сами. Мое присутствие лишь способствует благополучному стечению обстоятельств, которые помогают реализовать их желания.
- Что же мне так не повезло? С тех пор как ты здесь, мне кажется, что мой мир только больше разрушился.
- А что ты искал? В чем твое счастье?
- Я не знаю…Я искал само счастье. Но я не знаю в чем оно.
- Тогда, может это не так плохо, что твой мир рушится? Ведь в этом мире не было счастья.

Я вже давно таку штуку помітила -- всі хлопці, з якими раніше зустрічалася, починають після того активно зростати, міняти життя і взагалі ставати проважними громадянами суспільств. Найбільш мене вразив однокурсник, який кинув наш інститут вступив в нший і в той же рік заснував свою фірму по новій спеціальності!!! Вільні художники знаходять роботу, ті хто мали роботу знаходять кращу, чи ту, яку хотіли. Вони навіть всі спокійнішими і вдумливішими якимись стають! І отак зустрічаєш чере пару років -- у всіх справи йдуть вгору. Ну звісно я не приписую то все собі)), але факт -- у всіх все налагоджується. Так от -- я подумала -- мені би вже пора отримати бонус від карми)) Так що чоловіки -- може і за кимось з вас таке спостерігалося? Оскільки я зараз активно хочу змінити і професійний і інші боки життя, але то все якось так здається що не знаєш з якого боку то все починатит -- то мені багато не треба -- якихось дватижні, за той час я вам підніму настрій, вплету у пригоди і наплету історій, а потім ми тихо-мирно і без взаємних образ розійдемся і в мене почнеться активне життєве зростання і все піде на лад. Га?))
В якості бонуса -- я добре готую і вєсьма симпатична. Ну так кажуть, бо ще й скромна до того всього)))
beautifullady22: (читає)
В догонку до ось цього поста. http://beautifullady22.livejournal.com/229113.html Ось у коментах кілька раз прозвучало, що слухати свого чоловіка (беззастережно) то синонім слова підкорятися. Хоч як на мене слухати, то коли ти віриш в нього і йому, а підкорятися -- то геть з-під палки. Так от -- чоловіки, до вас питання. А як би ви ставилися до жінки, що вас отак слухає? Ну просто бо такі ви вже мудрі і досконалі і самовіддані і справді лідерські що по іншому і бути не може. Ви би поважали таку жінку чи рано чи пізно подумали б що вона якась другорядна істота?

Але ох -- ми тут знову ж зходимо на підміну понятть. Бо звідки взялося оте, що якщо хтось тебе слухає по добрій волі, то він вже менше за тебе знає-може. А то теж стереотип, що у головах багатьох сидить. Стосунки не той полігон де треба визначати, хто головний. А то бач, захопить владу і оголосить себе диктаторм. І що -- рз так любиш сильно, то троха не потерпиш? Буває, що людей заносить -- сам спам'ятається, що палицю перегнув, а ось якщо йому ті стосунки потрібні були, щоб власне прийти до тієї диктатури -- то й добре, що воно проявилося, знаєш хоч, з ким маєш справу. Ага, тут і мені треба уточнити, мабуть під слухати беззастержно -- все таки у рівні персональних стосунків (не всередині всієї сімї а між ними двома тіки)-- чоловік оберігає цілісність а жінка наче імпульс задає (воду каламутить одним словом))).

І ще -- чоловіки, що велики прихильники рівноправ'я -- вони по-моєму трохи відповідальності бояться. Бо дуже важко відчувати себе відповідальним за когось, тим більше за кохану людину. Тому і не люблять таких жінок -- але то як всередньовіччі коли полювання на відьом теж підміною понятть було -- ну просто не справляються з тим, що інші на них поклали, а зляться на жінок. То моя особиста думка, не претендує на об'єктивність. Але можемо подискутувати, як хочете.
beautifullady22: (Default)
Ото буває знаєш людину купу років, спілкуєшся з нею, захоплюєшся її поглядами-думками, навіть в собі такі вишукуєш і думаєш чи ти на таке здатна, а потім десь о шостій ранку після безсонної ночі починаєш прибирати, щоб хоч чимось себе зайняти і розумієш -- що весь світ тої людини крутиться навколо неї самої, що її ніхто крім себе не цікавить і живе вона в якомусь дуже вже егоїстичному світі. І не то щоб сумно або шкода стає -- а твій світ стає на одну людину менший.
А це все я до того, що знову цілу ніч не спала, то от хоч приберу, думаю. А коли розбирала одяг -- котрий до шафи, а котрий до прання -- то несподівано знайшла забуті 12 гривень в кишені. дрібниця -- а приємно. Нікому про них не скажу -- куплю собі шось хороше. І вам не казала -- тсс! :) Хоча шо хороше можна купити за дванадцять гривень? Хіба шоколадку або печенько, корм для котика, формочку для кексу, м-м?
Так що доброго вам ранку і приємного робочого дня, а мені -- не заснути якось в процесі вишукування хорошостей. :)
beautifullady22: (кінь)
От знаєте -- є така забавка -- пишеш слово -- чи хтось каже тобі слово, а ти потім в стовпчик пишеш 16 слів, що спадають на думку, потім по два об'єднуєш між собою, пишеш яке слово асоціюється, потім ті слова по два і так далі, поки не лишиться одне. Начебто воно і є тим, про що ви зараз думаєте чи як себе почуваєте.
Проаналізувавши одну недавню грандіозну сварку, виявила що вона почалася... з дискусії про те гарно чи не гарно розщіпати гудзик на штанах коли сідаєш, і в яких випадках то доцільно робити а де категорично ніззя. І тут прийшло якесь розуміння, що будь-який конфлікт можна розкрутити назад, і ніби зупинити на кожному його етапі. То як машинка з дистанційним керуванням і пульт. Тільки коли в тебе в руках той пульт -- ти не завжди усвідомлюєш, що є й інші кнопки крім "Вперед!"...
beautifullady22: (ельфійка)
Все думаю на тему ідеальних стосунків і компромісів. Навіть почала знайомих розпитувати – всі вірять в те, що ідеальних стосунків не буває просто тому, що люди ідеально один одному підходять, що для того постійні компроміси, час, важка праця і все таке. Ну як же ж нас справді виховують і який в суспільстві не то міф, не то стереотип, до речі мабуть комусь вигідний, бо якби людей виховували, що стосунки можуть бути щасливими просто так – бо то Божий подарунок , то люди ті стосунки, які в них були б вважали б ідеальними і не морочили собі голови компромісами )))
Але вчора вночі я таки додумалася! От коли людина старається зробити комусь ідеальне життя, з точки зору того хтося, то вона для нього і є ідеальною, хоч для цього інколи доводиться йти на компроміс З СОБОЮ, але не треба про то повідомляти того ХТОСЯ, а то вийде я тут для тебе зробив компроміс, так що ти мені теж винен компроміс. Отак і мають виглядати ідеальні стосунки – коли один одного про компроміси не повідомляють, то все виглядає, ніби воно саме собою, а коли ти для когось щось робиш – то тому, що тобі хочеться те щось подарувати, а не щоб за то щось отримати.

p.s. ще додумалася -- чому я так не люблю тих компромісів -- бо то наче бартер, ти мені компроміс, я тобі компроміс, а якщо я тобі десять компромісів, а ти мені лише один, то що -- ти мені дев'ять винен і мені тебе на лічильник ставити, щоб проценти крутилися? :) Мені здається, в щасливих стосунках має бути так, що ти для людини все робиш і не чекаєш нічого взамін, а просто тому, що хочеш зробити її щасливою.

p.p.s. нарешті мій світ знов впорядкований і логічно обгрунтований :)
beautifullady22: (кінь)
Дивлюся я таке шоу Міняю жінку пройшло вже кілька серій -- там показують, як на тиждень дві сім'ї обмінявшись мамами налагоджують побут, стосунки та стараються і чужу сім'ю чомусь навчити і для себе здобути новий досвід. І от з того, що я бачу -- мені ще страшніше стає виходити заміж -- і в багатих і в бідних сім'ях у людей якісь такі стосунки -- ні в одній сім'ї немає ідеальних, ну так, ніде нема ідеальних стосунків, життя будується на компромісах і все таке -- але не знаю, як можна спокійно себе почувати поруч з людиною, на яку не можна покластися, планувати з нею життя і т.д.
А ще вечорами пару раз натрапила на серіал "Вороніни"-- включала, щоб не хотілося спати під час вишивки -- так там взагалі страшне -- таке враження, що та невістка в сім'ї -- цап-відбувайло, кожен робить те, що хоче, не звертає уваги на інших. То напевно найстрашніше, коли в сім'ї всім на всіх начхати -- бо тоді вони не звернуть увагу, навіть якщо з тобою щось станеться. Таке враження -- ніби живеш взагалі між чужими людьми. І от той серіал залишав по собі якийсь такий неприємний осадок -- таке враження -- що попереду нічого, ніяких перспектив, змін і т.д.
Можливо то все шоу -- і для привернення уваги глядачів, але всі майже серіали побудовані на сімейних проблемах -- бо без них не цікаво -- люди бачать -- що в когось іншого теж проблеми -- і їм здається, що не вони одні такі. І мені здається, що то все якась глобальна провокація -- наче інститут сім'ї всіма тими засобами нівелюється. ну, оскільки сім'я -- то ланка суспільства -- то зрозуміло -- зроби сім'ю не міцною, то й суспільством легше буде керувати.
Ніде не вказано -- що сімейні проблеми то НЕ НОРМАЛЬНО. Що так -- НЕ МАЄ БУТИ. Не показано щасливих сімей -- які би тішились життю, творили, змінювали світ -- не тому, що їх змушує до цього якась необхідність, а просто так, з власної повноти і щастя.
ми вже звикли, що так переважно буває. Всі старші жінки хитають головами і кажуть -- а в кого все гладко -- ні в кого гладко не буває. І шо? А шо мені всі -- всі не поділяться зі мною життям, в мене своє є. І нас вже так привчили миритися, терпіти, жертвувати своїм життям -- заради чого? Якби заради чогось хорошого -- то не кажу -- а то щоб інші жили теж не правильно -- тоді то не має змісту.
beautifullady22: (кінь)
Зустріла от на днях два такі досить схожі між собою пости

людині властиво вести боротьбу за життєвий простір (вигоди, блага). борючись за своє ми ущемляємо інтереси інших.
людина, у якої нема сил для боротьби (порушений процес життєзабезпечення) видається нам мало не святою. насправді вона просто не здатна щось у нас відвойовувати.


Бякер (человек, учиняющий над вами бякинг) тоже кажется беззащитным. Более того, наверное, и является беззащитным. У него ранимая, трепетная душа, он глубоко переживает и тонко чувствует. А еще он жертва. И в какой-то тяжелый день он понимает, что он – именно ваша жертва.
Вот тут и случается бякинг.
...
Кратко: человек выбирает вас, чтобы об вас убиться. На миру. Налететь своей пылкой прекрасной душой и израниться. Его цель не переубедить, не выяснить отношения, ни даже оскорбить и унизить оппонента (что бы жертва ни кричала в процессе, этого она не хочет, просто как же удержать боль души!). Главная цель – публично пострадать во всем трагизме и блеске мученичества.


І подумала, хоча в цьому і є доля правди, але ж не всі є маніпуляторами. Хоча подібні думки доволі часто спостерігаю, тільки ось тут дві одночасно, то звернула увагі і замислилась. Мабуть в суспільстві таки відбулася зміна уявлень чи то стереотипів, люди захотіли стати незалежними і в емоційному стані, переймаються збереженням свого вже встановленого емоційного спокою. Зараз взагалі йде тенденція до захисту внутрішнього «Я» від впливу оточуючих, від будь-якого емоційного резонансу. Нездатність себе захистити, чи вести спосіб життя, заведений у суспільстві, чи, грубше кажучи поставити інших на місце і встановити свої рамки(ті, що межі)) заявити якось про себе і відстояти цю позицію сприймається як лицемірство, спосіб маніпулювання, пошук лишніх соціальних бонусів, і взагалі, людям не подобається дивитися на то, що вони хотіли б бачити в собі.

А сьогодні ще один пост у [livejournal.com profile] smijana побачила, і в ньому теж знайшла думку, що стосується даної теми. От що вражає – що інколи в жж з’являються пости на одну тематику причому одночасно в журналах майже ніяк між собою не пов’язаних.

Тобто, якщо Бог дав життєрадісність як дар - людина напевне мусить працювати над життєрадісністю (ділитися нею), а якщо Бог дав дар "людяності", то вона мусить теж працювати - зігрівати ближніх, і навіть з даною від природи "душою-страждальною" депресивною, схильною до зажури і занепаду - теж треба працювати - навчаючи її радості, або пробуджуючи у людях довкола щось таке, про що вони забувають.

І таки правда – люди з якимись життєвими труднощами, чи іншим способом світосприйняття мало того, що несуть свій хрест, так вони ще й може для нас мають якийсь дар. І хрест ми їм навряд чи можемо помогти нести, ну але води по дорозі напитися – то ж не складно.

І я тут зараз таку гарну книжку читаю, Ансельм Грюн «Любити себе». Про неї колись згодом розповім, а зараз одну цитату наведу: «Звичайно, ми знаємо, що наша допомога часто зберігає претензії на владу, чого потребуємо, щоб відчуватися сильнішими за тих, кому допомагаємо… Звичайно існує небезпека, що нас використають, що бажання допомагати може перетворитись на примусовий механізм і що збільшиться агресія в особі, тим часом, як іншому, веденому власним Над-Я допоможе. Проте нехтування собою, та своїми бажаннями для того, щоб допомогти іншій людині, яка саме стукає в мої двері, здатне мене ощасливити… Коли я приймаю гостя, не думаючи про клопіт, якого він мені завдає… тоді гість дасть мені більше, ніж час, що я його зарезервував для себе.»

Люди зараз чомусь бояться бути використаними – ось хтось зрушив наш емоційний стан і все – вже ми потратили, віддали, а раптом даром? А треба ж за то щось отримати – а то все роздамо – і що нам самим лишиться? Використаний – це не той, хто приніс користь(хоч воно навіть з точки зору значення слова так звучить)), а той, хто дав себе обдурити.
beautifullady22: (Default)
От хотіла написати позитивний пост про хороших людей, але одна продавщиця на базарі зіпсувала мені настрій. Я зайшла в кіоск побутової хімії, і дивлюся на лаки, а продавець стала і так на мене дивиться, ніби я збираюся пів її кіоску винести. Я вже починаю сумніватися, чи варто щось тут собі купляти і кажу мамі -- подивись чи гарно, з надією, шо мама скаже, нє, не гарно, і ми собі підем, а продавець починає мене перекривляти, ну як діти в тетьому клася. Я в шоці. а мама не січе, шо то треба сказати ходи!) і я вже кажу -- може ми підем ше подивимось, а продавець, ага, ідіть ше погуляйте(!) а-а-а!) а по ній ходить нервовий тік, видно шо в неї якесь нервове захворювання, ну і от чого вона ше до людей чіпляється?! вийшла з того кіоску, якось мені так зле стало, ледве додому доїхала. Геть всі сили десь пропали.
Всьо -- я ж маю дисконтні картки ДЦ-Космо, буду туди ходити, а на базарі -- ні ногой!
Але шо не можу не написати, от десь рік тому я написала вірш про червоні мешти, шукала їх довго і нудно, а сьогодні знайшла! ))) Правда рік тому я ще написала вірш про Париж, але в Париж я ше поки не поїхала.
Друзяки, якщо хтось з вас, ну раптом-ненароком, збереться в Париж, то я згодна навіть на місце у валізі!(тільки щоб там давали їсти)))

Залишаю позаду кілометри
Розчарувань,самотності й неправди,
Мої мешти червоного кольору
Йдуть по нових життя квадратах.

через бровки*, як через кордони
На дистанції дня чергового
Подолали усі перешкоди,
Мої мешти червоного кольору.

Стук підборів дзвінкий, життєрадісний,
Десь літає над міста гамором,
Що в такт мого пульсу й подиху
Заявляє, що я ще жива.

Білі смуги – межа пішоходів,
А водіїв – світлофора триколірнІсть,
А для моїх мештів червоних
Цілий світ веселковий відкритий.

І не важливо дощ, чи сонце,
Бруківка, дорога, чи просто стежка
Йдуть по них ходою переможця
Мої червоного кольору мешти.

І ше мене сьогодні цілий ранок коментять на одному поетичному сайті, я вже там давно не публікуюся, лише читаю, і тут ні з того ні з сього така увага)
Пост все рівно вийшов позитивний -- а це означає. що до мене знов повернувся кошенячий настрій! І це радує! Так шо звертайтеся, єслі шо.)))

Profile

beautifullady22: (Default)
beautifullady22

June 2014

S M T W T F S
1234567
89101112 1314
15161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

  • Style: Caturday - Grey Tabby for Heads Up by momijizuakmori

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 02:31 pm
Powered by Dreamwidth Studios